"Три тонни ріпаку дають тонну біодизеля"

 

Директор Науково-дослідного інституту екобіотехнологій і біоенергетики Національного аграрного університету Валерій Дубровін, 50 років, каже, що коли поставити реактор із виробництва біогазу на великій свинофермі чи птахофабриці, то довкола смердітиме менше.

Як у світі використовують альтернативні види палива?

— Наприклад, у Євросоюзі до 2010 року частка біопалива у загальному споживанні пального транспортом має становити 5,75 відсотків, до 2020-го — 10 відсотків. Зараз у них — до п"яти відсотків.

Чим відрізняється біопаливо від традиційного?

— Його роблять зазвичай із рослинної сировини — якщо це моторні види. Біопаливо не є постачальником в атмосферу парникових газів. Адже рослини самі забирають вуглець і виділяють кисень. Тобто, споживаючи біополиво, можна зупинити глобальні зміни клімату.

Які можливості України у виробництві біопалива?

— Потрібно лише ухвалити відповідне законодавство. Для виробництва біодизеля використовують олійні культури — ріпак, соняшник, рижій, біла редька тощо. Нині Україна споживає щороку біля п"яти мільйонів тонн дизельного пального. Якщо підтягуватися до Європи, то у 2010 році маємо виробити близько 300 тисяч тонн моторного біодизеля.

Скільки для цього треба засіяти площ?

— Усе залежить від технології вирощування. Торік у нас засіяли ріпаком майже мільйон гектарів. Але врожайність утричі менша, ніж у країнах ЄС — тонна з гектара. Щоб ріпак нормально ріс, треба застосовувати інтенсивні технології, давати рослині поживні речовини, необхідний хімічний захист.

Тобто нам достатньо засівати триста тисяч гектарів, щоб досягти стандартів ЄС. Для України це незначні площі. Три тонни ріпаку дають тонну біодизеля.

50 кілограмів паливних брикетів замінюють 25 кілограмів вугілля

Але майже весь минулорічний урожай вивезли за кордон. У Європі не вистачає площ, тож вони намагаються максимально імпортувати сировину, піднімають на неї ціни. Тому нашим виробникам вигідніше продавати ріпак, ніж його переробляти. Але якщо працювати за такою схемою, можна перетворитися на "бананову" країну.

Яка собівартість рослинного пального?

— Це залежить від багатьох чинників — технології вирощування, первинної переробки, отримання олії, переробки на метиловий спирт та змішування з традиційним пальним.

Також впливає вартість техніки для вирощування, збирання й переробки сировини. Імпортне обладнання коштує у 5–7 разів дорожче за вітчизняне. Он у Херсонській області таке закупили, і тепер їхня біосолярка коштує дорожче за традиційну. Водночас в Україні є сім заводів, які виготовляють подібне устаткування. А на нашому обладнанні та із застосуванням розроблених Національним аграрним університетом технологій можна вийти на собівартість 3,8–4,8 гривень за літр біодизеля залежно від якості сировини.

Наскільки економічно вигідне й екологічно безпечне використання сільськогосподарських земель для вирощування ріпаку й інших олійних культур?

— Вирощування ріпаку нічим не відрізняється від культивування цукрового буряка чи пшениці. Треба вчасно дати міндобрива, застосувати засоби захисту рослин, витримати технологію збирання й дотримуватися сівозміни. Тоді ніякої небезпеки для ґрунтів не буде. Навпаки — на полях менше лишиться бур"янів, бо ріпак їх пригнічує.

Але якщо хтось спробує зробити олійну рослину монокультурою, саджаючи її на одному полі, то ґрунт виснажиться, рослина почне хворіти, розведуться шкідники та бур"яни.

Гектар ріпаку за нашою технологією може дати тонну дизельного біопального та дві тонни високобілкової макухи для худоби. Якщо ж це не харчова, а технічна рослина, то її можна переробити на тверде паливо. Ріпакова солома прекрасно горить, з неї роблять паливні брикети й гранули.

У сукупності з гектара отримуємо продукції на 8-9 тисяч гривень. Мало яка культура може таке дати.

А які можливості виробництва в Україні біогазу?

— Якщо пустити кукурудзу на силос і потім виробити з цього біогаз, то енергії отримаємо в шість разів більше, ніж із біодизеля. Але треба значно більше початкових інвестицій. Спорудження біогазового реактора обійдеться, може, й удесятеро дорожче, ніж заводу з виробництва біопального.

Але біогазове виробництво дозволяє істотно поліпшити екологію. Якщо поставити реактор на великій свинофермі чи птахофабриці, то це дозволить зменшити викиди в атмосферу парникових газів та неприємні аромати навколо.

Однак якщо з сировиною в реактор потрапить якась хімія, то його доведеться зупиняти й очищати, а це від 1000 до 5000 кубометрів. Запуск же триватиме до півроку. Бо біогаз виробляють завдяки мезофільним бактеріям або термофілам. А вони не терплять будь-яких шкідливих для себе організмів, що є в побутовій хімії, отрутохімікатах, медикаментах тощо.

Нині в Україні є два реактори-тисячники у Дніпропетровській області на підприємстві "Агроовен" біля свиноферми потужністю 30 тисяч голів. А також у Чернівецькій — на Лужанському експериментальному спиртозаводі. Невеликі реактори пробують поставити в багатьох регіонах.

Наскільки ефективне використання твердого біопалива?

— Паливні брикети можна виробляти з відходів сільськогосподарського виробництва. Скажімо, соломи. Наш університет розробив брикетувальники потужністю п"ять кіловат, які за годину виробляють 50 кілограмів паливних брикетів. Це замінює 25 кілограмів вугілля. Їх можна покласти й у звичайну селянську піч, і в сучасні перолізні котли. Тобто забезпечувати таким паливом автономні будівлі в селах чи в степу, де немає дров.

×