Знаєте, чому Ленін казав, що найважливішим мистецтвом є кіно? Та тому що з його допомогою в голови громадянам найлегше вкладати потрібні замовникам ідеї. Взяти хоча б російський телесеріал "Ліквідація" режисера Сергія Урсуляка. Минулого тижня його закінчили показувати на телеканалі "Інтер".
Серіал схожий на спробу повторення "Місце зустрічі змінити не можна". Та ж епоха — після війни. Та ж тема — боротьба із бандитами. У "Місці зустрічі..." принциповий борець із злочинністю — Жиглов, а в "Ліквідації" — дуже схожий на нього Гоцман. Слід зазначити, що авторам фільму непогано вдалося створити колорит повоєнної Одеси. І актор Володимир Машков, який грає головного героя, вельми виразно шокає, вживає характерні слова. Та й іншим виконавцям удалося засвоїти специфічний одеський говір.
Але між фільмами є різниця. Жиглов вірить, що злодій повинен сидіти у в"язниці й запроторити його туди дозволено будь-якими методами, а Гоцман — борець із порушниками закону винятково законними методами. А ще Гоцман, на відміну від Жиглова, бореться не просто з бандитами. Таємничий убивця на прізвисько Академік у виконанні Михайла Пореченкова, на якого протягом фільму полює одеська міліція, виявляється німецьким шпигуном. Проте він не любить ні німців, ні більшовиків — бореться з радянським режимом. І від рук його або за його наказом гинуть мирні громадяни. На тлі цілком позитивного, симпатичного Гоцмана та його соратників Академіка сприймають як останню сволоту, яка заважає жити мирним одеситам.
Складається враження: борець із радянським режимом є цинічним мерзотником
Отож складається враження: борець із радянським режимом є цинічним мерзотником. Як не згадати, що останнім часом у Росії вийшло ще кілька непогано зроблених серіалів про Другу світову війну. Та в них ледь не головними дійовими особами у перемозі над Німеччиною є "смершівці" — тобто представники НКВС. На емоційному рівні ця ідея засвоюється глядачами фільму, хоча насправді не відповідає дійсності. І от якось оті хлопці зі СМЕРШу вже й перестають асоціюватися з м"ясниками, які заслали до північних таборів мільйони невинних. І теза вихідця із тих самих спецслужб, російського президента Володимира Путіна про розвал Радянського Союзу як найбільшу катастрофу ХХ ст. уже не має такого безглуздого вигляду...
Крім усього іншого, нам слід повчитися в росіян. Бо в нечисленних українських історичних фільмах панує підкреслений пафос. Герої там лише те й роблять, що виголошують правильні гасла про незалежність України або про щастя українського народу. Але правду слід доносити талановито. Так, як нам із Росії вкладають у голову брехливі ідеї, що виправдовують злочинність колишнього режиму. Ми знімаємо пафосні фільми, які ніхто дивитися не буде і яким ніхто не повірить
8 
35413
Коментарі
3