За кілька місяців знову вибори. Тому варто очікувати нового загострення дискусій щодо того, куди ж рухатися Україні. Швидше за все, політики традиційно "з"їдуть" на протиставлення Європа—Росія.

Насправді варто ставити питання дещо інакше: чого саме хочемо досягти і яким саме шляхом? Тут можна виокремити два основні варіанти: екстенсивне та інтенсивне зростання.

Одразу хочу зазначити, що в чистому вигляді жоден із цих шляхів не існує. Усі країни використовують їхню суміш. Питання лише у відносній вазі кожного напряму.

Екстенсивне зростання — модель, що переважно використовувалася в Україні останні 10 років. Вона базується на накопиченні основних ресурсів виробництва — капіталу та праці — і зазвичай має експортну спрямованість. Характерною для неї є потреба постійного збільшення рівня інвестицій у капітал та залучення значної кількості працівників. Ця модель непогано працює, коли значною проблемою є безробіття та якщо попит у світі на місцеві товари досить великий. Недолік — необхідність підтримання низького рівня оплати праці задля забезпечення конкуренції з іншими країнами, що обрали такий самий шлях розвитку.

Зросла корупція в освітній сфері

Для інтенсивного зростання важливо не стільки збільшення кількості ресурсів, як їхня якість та ефективність використання. За цієї моделі значну вагу має рівень навичок працівника. Він отримує більшу, аніж у попередній моделі, зарплату — однак за умови наявності так званого людського капіталу. Це — обсяг продуктивних навичок та технічного знання. Як і звичайний капітал —  земля, будівля чи верстат — він вимагає витрат, наприклад на навчання.

Проте людський капітал має особливості. Використання знань не зменшує їх так, як знос зменшує фізичний капітал. Навпаки — збільшує. Тобто  економіка людського капіталу — це економіка самовідтворення, де наявні знання генерують нові. Коли одна людина передає за допомогою навчання знання та навички іншій, то вона їх не втрачає.

Якщо поглянути на формальні оцінки загального людського капіталу, то ситуація в Україні доволі непогана. Лібералізація освіти за 16 років призвела до збільшення кількості випускників закладів III–IV рівнів більш ніж у 2,6 разу. Водночас поява значної кількості дипломованих фахівців не супроводжується адекватним реальним ростом якості робочої сили. Зросла корупція в освітній сфері. Ні для кого не таємниця, що за гроші можна вступити практично до будь-якого ВНЗ або придбати диплом із будь-якої спеціальності. Науковий ступінь усе більше стає хіба що модним аксесуаром і жодною мірою не гарантує істотного внеску в науку.

Саме розвиток людського капіталу може дати Україні шанс приєднатися до розвинених держав світу. Однак чомусь політиків більше цікавить мовне питання чи то вступ до НАТО. Безумовно, ці питання важливі. Але вони набагато менше впливають на якість життя українців, ніж економіка.

×