На минулих виборах найбільше замилування викликав телерепортаж про голосування в психіатричній лікарні.
Якогось хворого діда приводять під руки, садять у крісло і кладуть перед ним бюлетень. Потім довго пояснюють, що дідові треба поставити галочку в будь-якому квадратику. Докладаючи героїчних зусиль, хворий робить помітку. Усі посміхаються — "акт демократичного волевиявлення" відбувся!
Майже відразу ж інший телеканал показує "волевиявлення" в якомусь глухому селі. Стара немічна бабуся кидає бюлетень у скриньку для голосування, яку їй принесли додому. Вона каже, що не дивиться телевізор, бо не має його. Газетами не цікавиться, в політиці не розбирається. Але голосує. Причому її голос, як і голос психічно хворого діда з попереднього телерепортажу, вважається рівноцінним голосу читача цієї статті.
Очевидно, що владна верхівка створила цю потворну систему голосування лише для того, щоб не допустити реального народовладдя. Річ у тому, що виборча система ефективна тільки в громадах. Тобто там, де відповідальні люди обирають кращих зі своїх співгромадян, яких вони особисто знають. Відповідальність виборців і їх добра поінформованість — ось два ключові положення реального народовладдя, тобто демократії. Саме на них трималася самоорганізація і шумерських міст, і античних полісів, і українських вічових громад.
З поінформованістю все зрозуміло: для виконання цієї умови достатньо, щоб люди разом працювали, належали до однієї територіальної чи професійної громади. Або просто були добре поінформовані про особисті якості та результати діяльності лідерів. Передусім це стосується кандидатів на посаду президента та голови конституційно-ревізійної палати — головного органу народного контролю.
Але як забезпечити відповідальність виборців? Точніше, який треба запровадити виборчий ценз для формування групи відповідальних виборців? Правильна відповідь криється в слові "віче", що буквально перекладається як "зібрання вітців".
Згідно з українською традицією голосували лише вітці — одружені чоловіки, які мали неповнолітніх дітей. Тобто право голосу мали тільки голови родин, які володіли життєвим досвідом і несли найбільшу відповідальність за долю своїх близьких. Такий виборчий ценз відсікав від прийняття колективних рішень як недосвідчену молодь, так і недієздатних старих, а також утриманців, психічно хворих, соціально неадаптованих осіб. Таким чином, проблема компетентності електорату вирішувалася нашими предками дуже природно, а тому й ефективно.
Виходячи з багатотисячолітньої життєвої мудрості нашого народу, в майбутній українській державі доцільно запровадити таку конституційну норму: "Суб"єктом виборчого права є українська сім"я. Мінімальна родина складається з чоловіка та жінки, що перебувають в законному шлюбі, та їхньої неповнолітньої дитини. Участь сімей у голосуваннях на виборах та референдумах обов"язкова".
Тобто молода людина, яка хоче брати участь у політичному процесі, повинна спочатку створити законну сім"ю і народити нащадка. Факт виховання неповнолітньої дитини свідчить на користь спроможності родини дати собі лад. Відповідно, вона має право впливати на лад у державі.
Хворого діда садять у крісло і кладуть перед ним бюлетень
Але чи зможуть брати участь у політичному процесі батьки, діти яких досягли повноліття?
Річ у тому, що коли вони є носіями життєвої мудрості й авторитету, то мають можливість впливати на волевиявлення своїх дітей та інших співгромадян методом переконання. Якщо ж для цього вже немає авторитету чи просто життєвих сил, то краще відпочити від політики і покластися на волю молоді. А вона вже буде діяти так, як її виховало старше покоління. Що посієш — те й пожнеш.
За такого підходу в державі досягається не лише значно компетентніше голосування, але й стимулюється збереження природної основи життя. Соціально активні батьки заохочуються народжувати і правильно виховувати дітей, а молодь — створювати міцні законні сім"ї.
Запропонована система підвищення "якості" виборців є природною, а тому максимально простою. Вона не передбачає виборчого цензу у формі штучних обмежень за віком, формальною освітою чи майновим статком. Головний критерій — це життєва компетентність виборця. Вона виражається в спроможності створити сім"ю, народити дітей і забезпечити їхній розвиток.
3 
35413
Коментарі
3