Уперше за останні 30 років президент Франції заповзявся позиватися із пресою. Причиною стало оприлюднення повідомлення, надіслане Ніколя Саркозі на мобільний телефон колишній дружині за вісім днів до свого нового одруження.

"Якщо ти повернешся, я все зупиню" — таким було  це послання за версією журналіста Ері Рутьє. Інформацію оприлюднив поважний тижневик "Нувель обсерватер". Наступного дня Саркозі подав до суду за поширення неправдивої інформації. Зрештою, правду може знати лише він та колишня дружина, проте вона мовчить. Натомість журналіст, якого минулого тижня допитали слідчі, запевняє в надійності своїх джерел. Його можуть ув"язнити на строк до 3 років. Також журналіст сплатить 45000 євро штрафу.

Президентський позов спричинив у французькому суспільстві чимало дискусій. Чи має право керівник держави на захищене приватне життя? Чи мусить суспільство знати, наскільки міцні нерви президента? Чи може, зрештою, преса друкувати крадені повідомлення?

Якщо ти повернешся, я все зупиню

— Цій людині нація довірила право контролю над ядерною кнопкою, — виправдовується Ері Рутьє. — Якщо він імпульсивний і непослідовний, країна мусить знати про це.

Але з журналістом не згодна певна кількість співгромадян та чимало колег. Наприклад, відомий критичним ставленням до Саркозі часопис "Ліберасьон" запевнив, що ніколи б не дозволив собі оприлюднювати крадене повідомлення. "Такі дії суперечать нашим моральним стандартам", — заявляють працівники газети.

У свою чергу французькі правники сперечаються щодо суті позову. Чи варто було президентові користуватися статтею Кримінального кодексу, яка передбачає ймовірне ув"язнення? Чи не достатньо було б скористатися Законом про пресу з м"якішою системою покарань? Частина юристів каже, що главі держави з моральних міркувань взагалі не слід звертатися до суду.

— Імунітет захищає президента від будь-яких позовів, — пояснює правник Фредерік Петі, 33 роки. — Отже, очевидна нерівність. Лідер нації може скільки завгодно переслідувати співгромадян у судовому порядку, а вони йому відповісти тим же не можуть.

Традиційно французи не надто переймаються особистим життям політиків. Вони не такі вимогливі у ставленні до сімейної моралі, досить поблажливі до розлучень та нових одружень. Поза тим цінність має все те, що стосується особистої свободи громадян.

— У президента мають бути залізні нерви. Якщо він ішов на цю посаду, то мусив бути готовим до будь-якої жорстокості з боку політичних опонентів, — каже викладач політології Патрісія Каре, 39 років. — На тому тримається політичний світ. Про Шарля де Голля, Франсуа Міттерана та й Жака Ширака чого лише не писали. Але вони ніколи не погрожували журналістам в"язницею.

Схоже, батьківщина трьох мушкетерів переживає період зламу політичних традицій. Право політичних лідерів на приватний спокій вступає в очевидний конфлікт із суспільним правом передбачувати поведінку політиків.

×