9 вересня в Парижі відбудеться черговий саміт Україна–Європейський Союз. Подія гучна, хоча триватиме 5 год. і якихось історичних рішень гарантовано не принесе.
Насамперед, не здійсниться давня мрія Києва отримати так звані перспективи членства в Євросоюзі — його політичного зобов"язання прийняти державу до своїх лав. Утім не станеться цього не лише в Парижі, а й найближчими роками загалом. Причини різні: небажання частини країн ЄС, внутрішні інституційні проблеми союзу, безлад у самій Україні та її непрогнозованість.
Причому нинішній наш політичний цирк аж ніяк не є вирішальним чинником європейського "ні". ЄС останніми роками справді за першої-ліпшої нагоди наголошує українській стороні на необхідності забезпечення стабільності — але аргументує це виключно потребою проведення реформ. Звичайно, сьогодні в Парижі українська делегація знову вимагатиме від ЄС перспектив членства, але на тлі трагікомічних внутрішніх процесів це буде дещо кумедно й сприйматиметься з сарказмом. Та й сам факт гризні між двома політичними силами, які на Заході вважають проєвропейськими, є промовистим. Українські очільники не втомлюються запевняти Європу, що саме ідея європейської інтеграції та вступу до Євросоюзу об"єднує нашу націю. Проте очевидно, що для самих цих політиків найперше спільною є нестримна жага влади й тих величезних грошей, які вона несе.
Невідомо, чому Державна прикордонна служба не може замостити кілька десятків метрів шляху
Нинішня Україна фактично перебуває на старті процесу євроінтеграції, хоча формально має чимало ознак сучасної європейської країни. Наприклад, є гарні, європейського рівня закони. Але їх не виконують, а такого не може бути в Європейському Союзі чи загалом у будь-якій цивілізованій, у сучасному розумінні цього слова, країні. Багатьом у нас незручно й невигідно жити за європейськими правилами, тому й тупцюємо на місці.
Недавно переїжджав українсько-польський кордон через автоперехід Медика–Шегині. Щойно виїжджаєш із польської зони контрольно-пропускного пункту, потрапляєш у ями. Їх неможливо об"їхати — це суцільне решето. Невідомо, чому Державна прикордонна служба не здатна замостити кілька десятків метрів шляху й не псувати враження від країни вже на перших хвилинах перебування в ній. Та, зрештою, це навіть символічно: одразу видно закінчення Євросоюзу й початок України. І подібна різниця багато в чому іншому — менталітеті наших та їхніх політиків, рівні хабарництва, харчової безпеки, екологічних стандартів тощо.
Євроінтеграція — це не лише гасла й формальні закони, а втілення здобутків об"єднаної Європи в реальне життя. Відтак наближення до Європи, однорідність із нею. Причому незалежно від того, має країна перспективи членства в ЄС чи ні. Поки що Україна лише на початку цього шляху, більше — на пострадянському відрізку розвитку. Колишнє однозначно переважає.
7 
35413
Коментарі