Про красу тут не йдеться

У столичному Українському домі триває ІІ Міжнародна художня виставка "Арт-Київ-2007".

Акція дуже потужна, на всіх чотирьох поверхах. Перший віддали під експонати з приватних колекцій, у тому числі — з колекцій кількох відомих політиків. Зокрема, родин Кінахів, Губських, Порошенків, Ігоря Шарова, Яна Табачника, Олександра Фельдмана.

Звичайно, виставили лише вибрані експонати, та й не всі політики-колекціонери тут є. Нема, приміром, Віктора Ющенка та Дмитра Табачника.

Та все одно цей розділ виставки притягує до себе публіку. Комусь просто цікаво за розмірами картин вирахувати метраж житлоплощі їхніх власників. А ще комусь цікаво знати: якщо вони такі хороші колекціонери — то чому всі назагал такі погані політики? Чому саме культурна політика в них найгірша у світі?

Чому за участі чи неучасті цих людей руйнуються історико-культурні ландшафти Києва та інших міст? Чому зникають книгарні та бібліотеки, протікають дахи музеїв?

Чому зникають книгарні та бібліотеки, протікають дахи музеїв?

Про це мимоволі думається, бо нас привчили до красивої формули Достоєвського — "Краса врятує світ". Автор цих рядків, скажімо, завжди вважав, що політика має естетичний вимір. Якщо Мороз програв останні парламентські вибори — то це сталося не в останню чергу через те, що він пише дуже другорядні вірші.

Але ж ті самі політики залюбки повторюють формулу Достоєвського — однак нічого не змінюється. Чому?

Можливо, одна ця виставка ще не свідчить про зрілі естетичні запити політиків-колекціонерів? А їхнє колекціонерство — просто первісний азарт? Скажімо, згаданий Фельдман збирає не лише хороший живопис, а й морські мушлі та породистих псів. Можливо, ці колекціонери насправді зовсім не розуміються на "красі", а лише на її ринковій вартості, а свої художні колекції збирають просто за порадами хороших експертів? До речі, в Києві прямо на вулиці Банковій є художній салон для особливо важливих персон — без вивіски. Я сам бачив його візитівку. Там написано: розпорядок роботи — за домовленістю. Тобто, за потребою віп-колекціонерів.

Біля Українського дому я зустрів відомого мистецтвознавця Олега Сидора-Гібелінду й запитав, чому в нас не працює формула Достоєвського. Він, як завжди категорично-парадоксальний, відповів: у всьому винні коректори, які неуважно читали рукопис. Можливо, забули після фрази "Краса врятує світ" поставити знак запитання чи якийсь інший.

— Про красу тут не йдеться! — сказав він. — У наших політиків поганий художній смак, і то добре. Сподіваюся, в них ще довго буде поганий смак!

— Але що в цьому хорошого?

— А ти згадай, у кого з радянських вождів був дуже хороший художній смак? Правильно, у Йосипа Віссаріоновича. Він знав ціну справжньому мистецтву. Але кому від цього полегшало?