50-річна Ірина Каткова з благодійної організації "Турбота про літніх в Україні" каже, що українці не надто схильні до безплатної допомоги людям похилого віку.

Хто порушує права літніх людей?

— За нашими опитуваннями, найчастіше — їхні ж родичі. На другому місці — транспорт. Водії маршруток часто лихословлять на адресу пенсіонерів, зачиняють перед ними двері. Ясно, що транспортникам ніхто не платить за перевезення пільговиків. Потерпають люди похилого віку й від чиновників. Ті часто ігнорують їхні звернення та скарги.

Як відреагували представники влади на результати вашого опитування?

— Одразу відгукнулася тільки міліція — запропонувала співпрацю. Ми провели серію тренінгів в усіх наших відділеннях у рамках проекту "Почути голос літньої людини", який фінансується МЗС Великої Британії. Пояснювали, що робити й куди звертатися в разі виявлення порушень прав людей похилого віку, як міліція може допомогти та в яких випадках тощо. Зокрема, якщо літня людина не хоче звертатися зі скаргою на своїх родичів через острах, наша організація може подати заяву до органів разом із сусідами.

Загалом, захищати стареньких від їхніх же родичів досить складно. Це означає прийти в родину та з цим розбиратися. Хоча буває й таке. У Чернігові, наприклад, наші волонтери довідалися, що бабусю б"є власний онук. Вона не хотіла заявляти в міліцію — шкодувала його. Наші люди з цим хлопцем поговорили. Дали зрозуміти, що за бабусю є кому заступитися.

Що ще маєте на увазі під порушенням прав літніх людей у родинах?

— Буває, родичі забирають у них гроші. Ще — коли в родині з бабусею або дідусем не розмовляють, ігнорують. Навіть сексуальне насильство розповсюджене, хоча в нас про це мовчать. Як у радянські часи вдають, ніби цього явища немає. Та й самі старі соромляться про таке говорити.

Піклуватися про літніх людей насамперед має держава?

— Державна політика в основному зводиться до пенсій і соціальних виплат. Ніхто не інформує про наявність державних територіальних центрів соціального обслуговування одиноких малозабезпечених пенсіонерів та інвалідів. А таких по країні понад 120. З іншого боку, чимало літніх людей просто соромляться звертатися туди по допомогу.

За кордоном проблемами людей похилого віку займаються як державні установи, так і громадські організації. Приміром, у Великій Британії держава укладає з ними угоди про надання соціальних послуг літнім людям. Це простіше та дешевше, бо в таких організаціях працюють волонтери.

Ми хотіли й в Україні створити подібну мережу волонтерських організацій. Але нікого не знайшли, крім профільних громадських інституцій. Та вони головним чином спрямовані на пошук матеріальної допомоги для своїх членів.

Державна політика в основному зводиться до пенсій і соціальних виплат

Які послуги надають згадані вами державні центри?

— Наприклад, медичні. Там приймають лікарі різного профілю. Є соціальні працівники, що відвідують людей вдома та допомагають їм по господарству: готують їжу, ходять по магазинах, перуть, прибирають.

Усі можуть розраховувати на таку допомогу?

— Ні. Тільки самотні люди, у яких немає родичів. У держави не вистачає коштів для всіх нужденних людей літнього віку.

Ці центри ефективні?

— Не настільки, як би хотілося. Логічніше було б збільшити кількість волонтерських недержавних організацій, які б разом із соціальними службами опікувалися літніми людьми. Але в Україні подібна добровільна безплатна робота не надто практикується. У суспільстві довго панувала інша ідеологія. Волонтерів, недержавні організації вважали проявом капіталістичного суспільства. Вони ж за природою мають бути незалежними від держави, критикувати владу. Тодішня система цього не сприймала.

Сьогодні українці більш схильні до волонтерської роботи?

— Добровольців знайти дуже складно. Хоча й кажуть: українці такі добрі, здатні на самопожертву. Люди завжди запитують — а що отримаємо за роботу? А нічого. Тому наші волонтери переважно самотні, їм за 60. Вони хочуть себе реалізувати, безкорисливо допомагаючи іншим. І не лише самотнім, а й усім людям похилого віку, хто потребує допомоги. Адже часто старі, які живуть у родині, почуваються самотніми й чужими.

Спільну мову із літньою людиною волонтер-одноліток знайде швидше. Тому в нас є вікові вимоги — беремо людей від 55 років. Саме такі — після 60 — пенсіонери готові цілком присвятити себе волонтерській роботі. До того ж наші клієнти не бояться відчиняти двері та впустити до квартири людину похилого віку.

Які стосунки складаються між ними?

— Довірчі. А іноді й романтичні. Нещодавно в одному з наших відділень зіграли весілля. Там проводять вечори романсів. Якось на звуки музики зазирнув волоцюга.  Жінки присоромили його за брудний вигляд, узяли під опіку. Виявилося, що в цієї людини померли всі родичі. В осередку чоловіка повернули до життя, і він оженився на одній із літніх жінок.

×