Поки що можна говорити, що світ спокійно сприйняв нинішні українські події. Вони, на відміну від подій кінця 2004-го, не стали головними у випусках новин. Пригоди відпущених Іраном на свободу британських моряків і перипетії виборчої кампанії у Франції залишили Україну з її незрозумілим і багато для кого нецікавим протистоянням далеко позаду. Відсутня й чітка офіційна реакція з боку інших держав і організацій (навряд чи можна вважати офіційною реакцією передбачувану заяву спікера Державної думи Росії Бориса Гризлова чи вільний переклад інтерв"ю співдоповідачки Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо України Ринати Вольвенд).
Висновки з цього всього можна зробити невтішні.
По-перше, Європі просто нецікава Україна разом із тим, що там відбувається. Буде дуже багато обурених заяв зі спростуванням цього, але вони не виглядатимуть правдивими. Якби було інакше, то інакшим був би й тон заяв, і клімат відносин України з Європейським Союзом.
По-друге, дано негласний сигнал, що загалом ані Європейський Союз, ані Сполучені Штати не мають намірів нині прямо підтримувати президента Ющенка. Проте іншу сторону вони не мають намірів підтримувати взагалі.
ЄС і США не збираються нині прямо підтримувати президента Ющенка
Нарешті, як би не завершився конфлікт в Україні, Європейський Союз не вбачає для себе в цьому загрози. А отже, нічого не зміниться і в самому характері відносин між українською державою та ЄС. Буде сказано багато слів про підтримку демократичних процесів і свободи, однак візовий режим для українських громадян іще довго залишатиметься, м"яко кажучи, антиєвропейським. Режим вільної торгівлі щонайменше на кілька найближчих років буде максимумом, на що Євросоюз погоджуватиметься. Ринок робочої сили старанно оберігатиметься від українців, навіть коли там узагалі не буде кому працювати.
Але серед усього іншого є й реальна загроза: за тиждень, коли розглядатимуться заявки на проведення чемпіонату Європи з футболу-2012, фінальний вердикт комісії може бути не на користь України й Польщі.
Правду кажучи, їхні шанси могли б реалізуватися лише за однієї умови: європейській спільноті було б з якоїсь причини конче необхідно продемонструвати в дії свою солідарність. А також те, що в Європі немає "старших" та "молодших", немає "європейських країн" та "сусідів". Коли говорять, що спорт далекий від політики, то це — велика неправда. Великий спорт завжди був політичним. Тим паче — великий футбол, в якому сьогодні обертаються чималі гроші. Він потребує платоспроможності глядачів. А вона, зважаючи на елементарні доходи населення, серед "старих" членів ЄС об"єктивно вища, ніж серед "нових", таких як Польща. А що вже казати за Україну.
Тому, швидше, сьогоднішня українська політична нестабільність просто стане зайвим приводом для того, щоб можна було з чистою совістю відмовити Україні й Польщі.
2 
35413
Коментарі