Подорожчання соняшникової олії вдарило по гаманцях багатьох сімей. За літрову пляшку стратегічного для домогосподинь продукту кілька тижнів тому на базарах правили вроздріб 10–12 грн, хоча ще у вересні просили шість–сім.
Несподіваний злет цін неабияк схвилював урядовців. Подорожчання "підмочило" їхній престиж, тоді як у виробників буцімто немає жодних економічних підстав підвищувати ціни. Уряд пригрозив великим компаніям-виробникам обмежити експорт. Мовляв, тоді пропозиція на внутрішньому ринку значно перевищуватиме попит — відповідно впаде й ціна.
Але обійшлося без заборонних санкцій. Провідні компанії-постачальники фасованої олії на внутрішній ринок устигли вчасно зреагувати на небезпеку. Запевнили уряд, що знизять відпускні ціни до 7,5–8,2 грн, водночас збільшуючи виробництво олії. Така поступливість виробників зрозуміла: експортні санкції для них — наче кістка у горлі. Продаж за кордон приносить компаніям чималі прибутки. Минулого сезону Україна стала другою у світі за обсягами експорту соняшникової олії — відвантажили її понад 1,5 млн т. Тоді як внутрішнє споживання становить 450–500 тис. т на рік.
Врожай зберемо на 10–15 відсотків нижчий від минулорічного
Добре, що уряд має важелі впливу на олійні ціни — вони у супермаркетах наприкінці жовтня дійсно дещо знизилися. І правильно, що не спрацювали аргументи представників великих компаній: мовляв, це світові ціни на олію диктують підвищення внутрішніх. Справді: невже матеріально-технічні ресурси закуповують за світовими цінами? Чи може електроенергія для переробників соняшнику коштує, як у Європейському Союзі?
Але навряд чи вдасться довго втримувати ціни за допомогою адміністративного втручання. Причини для подорожчання все ж існують. З економічних — на 10–15% нижчий від минулорічного зібрали врожай. Захмарно зросли ціни на соняшник, що у собівартості олії становить до 80%.
Що ж до можливого запровадження експортних обмежень — такий крок на внутрішньому ринку тільки ускладнить ситуацію. За кордоном соняшник подорожчав ще більше, ніж в Україні. Адже в багатьох державах порушено баланс використання олії на харчові й технічні цілі. Нині там пріорітет — виробництво біопалива. У світі все більше площ відводиться під технічні культури. Ріпак, пальмова олія "спалюються" у двигунах внутрішнього згорання. І за кордоном за вирощені в Україні зернові та олійні культури точаться справжні війни.
З другого боку, і у нас є сили, що роздмухують продуктові конфлікти. Аби самим на цьому заробити.
І в олійній справі не обійшлося без вітчизняних трейдерів. Вони мали добрий зиск на ріпаку, цьогорічний урожай якого з України майже весь продали за кордон. А сьогодні провокують обмеження експорту олії, намагаючись таким чином заробити ще й на вивезенні соняшнику. Не виключено, що тоді галузь повернеться до кризи зразка 1998-го: врожай соняшнику був 2,5 млн т, але його масово вивозили. Вітчизняні заводи працювали 2–3 місяці на рік, а олію купували у Туреччині за вдвічі більшою ціною.
Та й чи дешевшатиме готова продукція, якщо її виробники залишаться без сировини? Питання риторичне.
Коментарі