Першу премію ім. Владислава Лістьєва за яскраве втілення його творчих принципів та мільйон рублів отримав російський телеведучий Леонід Парфьонов, 50 років. Промову лауреата він зачитав з аркуша в студії "Останкіно". З ефірів федеральних каналів її вирізали. Публікуємо промову зі скороченнями.
"Зранку я провідав у лікарні Олега Кашина. Йому зробили чергову операцію, хірургічно відновили — у прямому і переносному сенсі цього поняття — обличчя російської журналістики. Звіряче побиття кореспондента газети "Комерсант'" викликало значно ширший резонанс у суспільстві та професійному середовищі, ніж усі інші замахи на життя і здоров'я російських журналістів.
До нападу Олег Кашин для федерального ефіру не існував і не міг існувати. Останнім часом він писав про радикальну опозицію, протестні рухи та вуличних молодіжних ватажків, а ці теми і герої немислимі на телебаченні.
У два прийоми — спочатку заради викорінення медійних олігархів, а потім заради єдності лав у контртерористичній війні — відбулося одержавлення "федеральної" телеінформації. Журналістські теми, а з ними все життя остаточно поділилося на прохідні і непрохідні на телебаченні.
Розмова Андрія Колеснікова з Володимиром Путіним у жовтій "Ладі-Калині" дозволяє відчути самовпевненість прем'єра, його настрій на 2012 рік і необізнаність у неприємних темах. Але чи можна уявити в устах вітчизняного тележурналіста, а потім — у вітчизняному телеефірі запитання Колеснікова Путіну: навіщо ви загнали в кут Михайла Ходорковського?
Рейтинг президента і прем'єра оцінюють приблизно у 75 відсотків. У федеральному телеефірі про них не чути критичних, скептичних або іронічних суджень. До чверті спектру громадської думки замовчується. Влада постає шановним небіжчиком — про неї тільки добре або нічого.
Вічнозелені прийоми, знайомі кожному, хто застав Центральне телебачення СРСР. Коли репортажі підміняє протокольна зйомка "зустріч у Кремлі", текст містить "інтонаційну підтримку", коли існують канони показу: перша особа приймає міністра чи голову регіону, йде в народ, проводить саміт із закордонним колегою. Це не новини, а старини — повторення того, як заведено вести мовлення у таких випадках.
Більша частина населення вже й не потребує журналістики. Коли дивуються: ну, побили, то й що! Мало кого у нас б'ють, а чого через репортера-то такий рейвах? Мільйони людей не розуміють, що на професійний ризик журналіст іде заради своєї аудиторії. Журналіста б'ють не за те, що він написав, сказав чи зняв. А за те, що це прочитали, почули або побачили".
2 
35413
Коментарі
1