Провідний науковий працівник Інституту соціології НАН України Віктор Бурлачук, 54 роки, вважає, що постійні кризи в Україні є наслідком відсутності у владі сакральних особистостей.
Чи можна говорити сьогодні про кризу авторитету української влади, її сакральності?
— Безперечно. Адже "сакральність" означає священне, божественне. Тобто таке, що має авторитет, великий вплив на людей. У кожного з нас є речі, ставлення до яких особливе, значення яких ми підносимо. Наприклад якась дорога серцю картина абощо.
Влада також може бути сакральною. У сучасній історії є багато тому прикладів. Приміром, коли Володимир Ленін говорив, що більшовики прийшли до влади всерйоз і надовго, він сакралізував владу — робив її авторитетною, вічною. Те саме робив президент Росії Володимир Путін, коли підписував закон про кримінальну відповідальність за критику найвищих посадовців держави. Путін підняв владу на сакральний рівень.
Люди бачать, що політики не тільки не кращі за них, навіть гірші
Велику роль у формуванні сакральності влади відіграє й інститут президентства. Має бути людина, що уособлює всю державу, здатна розв"язувати правові та політичні конфлікти. У Росії інститут президентства дуже сильний, його можна вважати сакральним. В Україні — ні.
У чому причини нинішнього процесу десакралізації влади в Україні?
— Вони криються у самих умовах появи української незалежної держави. Вона виникла просто й спокійно. Не було якоїсь надзвичайної боротьби, кровопролиття. А коли в держави є насичена історія її появи, то існують власні герої, які й утворюють основи сакральності влади. У нас такого не було. Ну є тепер свято — День незалежності. Проте воно не викликає в більшості українців сильних емоцій.
Росія навпаки мала історичні причини для формування такої сакральності. Там був і царизм, і зосередження впливу радянської влади. Сьогодні все це знайшло відгук у правлінні Путіна. Його сакральність не порівняти з сакральністю Ющенка. Крім того, в Росії по-іншому святкують День Перемоги. Для росіян це справжній привід для національного єднання. В Україні — зайвий привід поговорити про розкол суспільства.
Хоча нестача сакральності — проблема багатьох молодих держав із демократичною формою правління. Тобто країна позбавлена сильних авторитетів, на які могла б спиратися, які могли б виводити її з політичних криз. Тому в Україні політики домовляються нескінченно.
Тобто постійні політичні кризи виникають внаслідок відсутності сакральних, себто авторитетних, людей у владі?
— Саме так. Ми приречені на постійний пошук компромісів. І кризи триватимуть далі. Важливо ще, як влада виходитиме з політичної кризи. Можна підписати договір і одразу його порушити. Або перейти з однієї фракції в іншу. Від цього аура сакральності українських політиків зникає. Бо народові властиво сприймати політичних лідерів як таких, які вищі та кращі за простих людей. А тут люди бачать, що політики не тільки не кращі за них, навіть гірші. Що ми останнім часом повернулися до справжнього хаосу, коли правові норми перестали регулювати соціальні відносини. Коли президент видав указ про розпуск парламенту, а парламент цьому указу не підкорився, зруйнувалися всі правові основи держави.
В України була єдина можливість позбавитися кризи сакральності влади — після помаранчевої революції. Тоді українці перебували в ейфорійному, сакральному стані. До того ж біля державного керма з"явилися харизматичні фігури — Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко. Харизма ж напряму пов"язана з сакральністю та вірою в надзвичайні якості вождя. Але віра має постійно підкріплюватися.
Ці лідери почали компрометувати себе подальшими діями. Не змогли закріпити свій авторитет. Їхня харизма почала щезати. Народ сподівався на диво, проте дива не сталося.
Хто сьогодні в Україні може претендувати на роль сакрального лідера?
— Такі поступово з"являються з молодого покоління. На цей статус міг би претендувати Юрій Луценко. Народ уже почав асоціювати з ним певні сакральні надії.
Янукович сакральним лідером стати не може
А от Віктор Янукович сакральним лідером стати не може. По-перше, одним із найважливіших талантів тут має бути мистецтво красномовства. Янукович ним не володіє. По-друге, тим людям, які стояли за нього з прапорами біля Верховної Ради, далеко до сакрального стану. Вони за таку підтримку гроші отримували. Це не прояви ентузіазму. Наша держава створила новий тип діяльності — так званого політичного робітника, який за гроші підтримує того чи того лідера.
Таких людей з прапорами можна ще назвати "клакерами". Так називалися групи, створені в Італії у XVIII–XIX століттях, у період розквіту оперного мистецтва. Ці клакери приходили на прем"єру того чи того оперного співака та могли або підтримати його, або засвистати. За це вони отримували гроші. В Україні зараз теж настав період клакерства. А ще влада в нас поступово взагалі відходить від політики.
Куди вона відходить?
— Вона — всередині міжнаціональних компаній, великого капіталу. Сьогодні з українською владою відбуваються глобальні трансформації. Наше суспільство думає, що головними в країні є президент, прем"єр та спікер. Насправді вони вже давно не головні. За ними стоять інші люди, які участі в публічній політиці не беруть, зате на неї безпосередньо впливають. Ці люди — механізм української влади.
Тому не можна однозначно сказати, що нинішні політичні лідери є справжніми винуватцями наших криз. Вони грають роль маріонеток, лялькових персонажів. На поверхні киплять політичні пристрасті. Та насправді домовляються ті люди, про існування яких суспільство часто навіть не підозрює.
8 
35413
Коментарі