Конституційний суд у нинішньому складі поки що не виносив жодного вердикту. Зараз очікують, що він розв"яже політичну кризу, спричинену недосконалістю Конституції та породженими нею різночитаннями щодо повноважень президента і парламентської коаліції. З іншого боку, ніхто не сподівається на правове вирішення кризи. Навпаки, всі учасники конфлікту твердять, що рішення КС щодо указу президента про розпуск парламенту мало не поглибить протистояння.
Сторони погоджуються, що неготові та неспроможні визнати якийсь однобічний вердикт КС. Чи то він буде на користь легітимності указу, чи то, навпаки, підтвердить правомірність формування правлячої коаліції в позафракційний спосіб. Так само заздалегідь не сприймається й потенційний компромісний варіант — коли б КС в однаковій мірі покартав за порушення Конституції і президента, і парламентську коаліцію. При цьому він міг би скасувати указ, але одночасно заборонити коаліції офіційно розширюватися на основі індивідуальних заяв окремих народних депутатів. Справді, такий варіант виглядає компромісним, але на практиці у прямому виграші залишається тільки коаліція.
Тому офіційна заява лідерів опозиції про невизнання майбутнього вердикту суду мало відрізняється від начебто згоди президента й прем"єра зі спікером визнати його. Хіба що відвертістю. Адже і Ющенко, і Янукович із Морозом заздалегідь виставляють додаткові умови подальшого "політико-правового діалогу" в разі ухвалення КС невигідного їм рішення.
Однак опозиція пішла далі. Вона поставила під сумнів не просто Конституційний суд як такий, а й його персональний склад.
БЮТ і "Наша Україна" протестують проти начебто партійної належності суддів КС, тиску на них із боку коаліції, а також наголошують на необхідності з"ясувати, чи справедливо звинувачує СБУ суддю-доповідача в корупції (Служба безпеки України заявила, що близький родич судді Сюзанни Станік отримав майна і нерухомості на $12 млн. — "ГПУ"). Таким чином опозиція фактично підтримала владну коаліцію в її нігілістичному ставленні до самого факту існування Конституційного суду як державного інституту. А раніше, під час конституційної реформи, попередня Верховна Рада намагалася взагалі перебрати на себе повноваження КС щодо тлумачення законодавства. Продовження "конституційної реформи", якщо його проводитиме теперішня Верховна Рада, або й нова, якщо в неї увійдуть ті самі політичні сили, — не виключає повного скасування інституту Конституційного суду з передачею його повноважень парламенту. Згода президента зі зверненням опозиції про відкликання своєї квоти суддів під час розгляду конкретного подання може означати лише, що й він схиляється до "позасудового" вирішення всіх конфліктних питань у стосунках гілок влади.
Суд лише юридично оформить тіньові домовленості ключових гравців української політики
За таких умов Конституційному судові залишається передусім доводити власну дієздатність. Не виключено, що судді, розглядаючи справу про долю дострокових парламентських виборів, а відповідно — й долю президента, дбатимуть здебільшого про збереження себе самих як структури конституційного судочинства. Але, дбаючи про самозбереження, чи не мають судді передусім догоджати парламентові, якому поки що належить виключне право ухвалювати зміни до Конституції, зокрема й щодо наявності та функцій КС? Або, навпаки, якщо чергове реформування Конституції здійснюватиметься через референдум, оголошуваний президентом, — то хіба не треба підіграти йому як гарантові? З іншого боку, якщо, йдучи за логікою президента та опозиції, КС передасть функції "арбітра" політичних суперечок народові, себто його формам волевиявлення у вигляді виборів та референдумів, — то чи не буде це самозреченням власних функцій?
Насправді, вирішуючи разом із долею парламенту й президента свою перспективу, Конституційний суд суттєво спізнився з реалізацією шансу стати мало не першою й найголовнішою гілкою влади в Україні. Адже нині чинна Конституція, з її прогалинами та суперечностями, дозволяла КС як єдиному офіційному її тлумачу перебрати на себе ключову роль у наповненні правового поля й правил гри державних установ. Але, аби зреалізувати за цих умов гасло "Всю владу — Конституційному суду", треба було активно працювати ще з кінця 2006 року, а не тепер, коли припекло всім.
Хоча надолужити втрачене КС ще може. Але за єдиної умови: якщо його дебют виявиться юридично бездоганним, а обґрунтування кожного пункту вердикту викличе аплодисменти світових правників, яких зацікавив український конституційний прецедент. Для цього суддям треба повністю абстрагуватися від усіх інших мотивів, включно зі своїми власними, окрім тих, що стосуються балансу влади в Україні. Утім і на цьому шляху КС чекає пастка у вигляді закликів сторін домовитися ще до його вердикту. Із тим, щоб суд лише юридично оформив тіньові домовленості ключових гравців української політики.
У такому випадку для самого КС результат буде той самий — дискредитація та усунення. А це рано чи пізно потягне за собою узурпацію влади однією з її двох гілок або, що ще гірше, однією з політичних сил, якій вдасться й надалі руйнувати цивілізовані правила гри в Україні. Тому проблема дієздатності Конституційного суду — це не лише питання його власного виживання.
7 
35413
Коментарі