— Українці досі визначаються, як має виглядати наша державність, — говорить публіцист Віталій Портников, 52 роки.

— Для одних незалежна держава — ідентичність, притулок для тих, хто хоче бути українцем. Для других — економічне формування, яке має принести добробут громадянам. Треті переконані, що ці опції треба об'єднувати. Будувати класичну європейську державу — багату, некорумповану та демократичну — яка була б притулком українськості.

Успішне майбутнє України полягає в об'єднанні цих факторів. Адже без ідентичності виникає питання: для чого нам незалежність узагалі? Чому не можемо бути частиною Російської Федерації? Держава-притулок українців має ефективно розвиватися як соціально-економічний організм. Для цього треба докласти зусиль.

 

— Частина суспільства розуміє, що українському народу потрібно будувати державу. Демократичну та європейську. Такі люди — не більшість. Але 1991-го майбутні українські громадяни взагалі не усвідомлювали, що це таке. За кілька місяців до цього голосували за так званий оновлений Радянський Союз.

В Україні майже не було перебудови. Мали найбільш консервативне населення в СРСР. Це сталося через репресії, голодомори, перемогу більшовиків у громадянській війні. Переможені зникли з лиця землі. Їх знищили під час війни, окупації України та репресій. Це призвело до деградації населення. Наслідки помітні й сьогодні.

— Так. Але ми не знаємо, в яких ­межах існуватиме Українська держава. Завжди ставимося до території як до сталого. Проте в історичному вимірі європейські країни часто змінювали кордони. Уже сьогодні через окупацію Криму та Донбасу фактично контролюємо меншу територію, ніж 1991 року. Не виключено, що РФ захопить інші наші землі.

— Треба розвивати культурну, історичну, мовну національну ідентичність. Без цього немає потреби будувати незалежну Україну. Можемо просто завершити війну і стати частиною РФ. Адже без ідентичності між українцями та росіянами немає різниці. Російськомовна Україна близька до сучасної РФ.

Друге питання — робота над відновленням територіальної цілісності країни та закінченням війни. Третє — економічні й соціальні реформи. Варто створити умови для зростання. Ці реформи можуть призвести до тимчасового падіння життєвого рівня населення. Потребуємо політиків, які змогли б пожертвувати рейтингом заради змін. Без цього Україна завжди буде на задвірках світової економіки.

— Їх багато. Але втратили не безповоротно. 1991-го мали справу з радянським населенням. Воно не уявляло, як будувати державу, не боролося за самостійність. Українська незалежність не є результатом реальних політичних здобутків громадян. Цей історичний шанс — наслідок розпаду імперії.

Справжні державницькі зусилля почалися тільки після Майдану 2013–2014 років. Після перемоги Володимира Зеленського та партії "Слуга народу" ці рухи поставили на паузу. Побудова державності відновиться після неминучої політичної та соціальної кризи. Президентство Зеленського зробить нам щеплення від популізму.

 

— Якби агресії не було, Революція була б одним із рядових повстань українців. Не привела б до соціальних і політичних змін. Але після Майдану у Кремля не витримали нерви й ми побачили справжнє ставлення до України. Це стало шансом на побудову державності.

— Самі українці. Для частини народу ідентичність не має цінності порівняно з добробутом. Це гальмує розбудову України. Кожне голосування за популістів віддаляє можливість утворення справді незалежної, суверенної, успішної країни. Сьогоднішні 40-річні втратили шанс побачити таку країну. Можливо, пощастить 10-річним. Залежить від того, як голосуватимуть їхні батьки.

— Україна залишається типовим ­пострадянським політичним утворенням. Наші громадяни досі заражені патерналізмом (відносини держави і суспільства, як батька і дітей, коли вона забезпечує потреби, але диктує поведінку. — ГПУ). Щоб змінити це, треба провести радикальні економічні реформи. Тоді в Україні утвориться клас власників, яким є що втрачати. Сьогодні більшість населення нічим не володіє. Такі люди не можуть будувати державу. Їм нічого захищати. Без економічних змін залишимося країною третього світу з бідним і безвідповідальним населенням.

— У політичному сенсі — досить сильно. Однак велика частина громадян досі перебувають під впливом РФ. Це показали результати останніх виборів. Якби Крим і Донбас не були окуповані й мали можливість голосувати, зберігся б традиційний поділ населення України. Половина орієнтується на цивілізований світ, інша — на Росію. Частина тих, хто обрав проєвропейський вектор, зробили це тільки тому, що там краще живеться. Вони не поділяють західні цінності. Це — проблема. Маємо працювати з цими людьми. Доводити, що цінності — головне. Саме вони приводять до хорошого життя. Треба переконувати проросійську частину населення. Намагатися вирвати їх з обіймів "русского мира". Можливо, доведеться визнати, що проросійські та проукраїнські громадяни не здатні будувати спільну державу. Тоді територія України зменшиться.

Треба тверезо дивитися на майбутнє. Заспокійливі розмови політиків про єдину країну не мають сенсу, коли люди не поділяють спільних цінностей. Це заважає державі рухатися вперед. Якщо не визначимося — завжди будемо буферною зоною між РФ і цивілізованим світом. У такому разі Україна приречена на поразку.

— Маємо стати звичайною європейською країною, яка дасть можливість населенню бути українцями. Це єдине завдання держави Україна. Таку ж функцію виконують Франція, Німеччина, Польща й інші країни. Добробут, економіка — це похідне.

×