"На Заході політику виробляють у дебатах, а в Україні — у кабінетах"

 

Директор Української школи політичних студій Ігор Когут, 38 років, вважає, що успіх у сучасних умовах залежить від здатності людини до ефективного спілкування.

Які основні критерії успіху сучасного українця?

— За радянських часів успіху в житті можна було досягти або через партійну кар"єру, або злочинним шляхом. Причому для першого випадку головне — отримати вищу освіту. Тоді одразу підвищувався соціальний статус.

Сьогодні доступ до вищої освіти не є чимось особливим. За навчання можна заплатити, якщо маєте гроші. Але й головним критерієм успіху є не освіта, а здатність людини до ефективної комунікації, спілкування. Допомагають досягти успіху набуті зв"язки, контакти, а також певне везіння. Приміром, людина за фахом гуманітарій, любить поезію, живопис, але раптом стає фінансовим директором компанії. Сьогодні треба бути авантюристом, пристосовуватися до нових умов ринку. Не боятися ламати стереотипи та ризикувати.

Що нині більше затребуване — інтелект чи робоча сила?

— Робоча сила в Україні, як і в Європі, мало оплачувана. А інтелектуалам в українському суспільстві поки що не довіряють. За радянських часів Україна була великим інтелектуальним донором. Але сьогодні немає міцної основи, наші університети не формують інтелектуального середовища.

А український ринок потребує програмістів та управлінців. Професійних державних менеджерів у нас немає — ось у чому проблема. Доки не виробимо чіткої державної політики та стратегії, не поборемо корупцію, залишатимемося світовими аутсайдерами. Хабарництво заважає розвиватися вітчизняному виробництву, малому та середньому бізнесу. Система ухвалення рішень, залучення інвестицій не є конкурентоздатною порівняно з іншими країнами. Ми недостатньо комп"ютеризовані.

Що заважає Україні мати ефективних державних менеджерів?

— Надто багато корпоративних інтересів при владі. Великий бізнес делегує в політику своїх людей для прочавлювання власних інтересів.

Столиця рясніла обличчями. Це було як конкурс краси

Але є інша проблема — при ухваленні державних рішень рідко враховують інтереси багатьох сторін. Немає практики консультацій та спілкування із громадянами. В Європейському cоюзі важливі рішення ухвалюють лише після того, як враховані інтереси всіх соціальних груп. На Заході постійно проводять відкриті парламентські та комітетські слухання. Громадськість бере активну участь у законотворчості, робота парламенту та його комітетів не є прозорою, зрозумілою. На Заході політику виробляють у дебатах, в Україні — у кабінетах. Між виборцем та політиком немає контакту. Не вистачає майданчику, де можна було б обмінятися думками. Водночас сучасний український виборець — політично освічений. Інтерес до політики навіть зашкалює. У жодній європейській країні такого немає. Українські ж політики, збагнувши такий високий рівень політичної культури нашого громадянина, навчилися "розігрівати" публіку. Спекулювати на хворобливих питаннях мови, релігії.

Що важливо для українського виборця?

— Він уже не орієнтується на політичний популізм, як це було на виборах у 2004 чи 2006 роках. Ще трохи реагує на соціально-економічний — щодо соціальних виплат, підвищення зарплат. Та все цікавішими стають проблеми освіти, охорони здоров"я, справедливого правосуддя та захищеності, можливості відкрити власну справу. Проте не вистачає здатності до критичного аналізу. Ми досі не можемо проаналізувати, які обіцянки політиків реалістичні, а які — ні.

Наскільки загрозливим для України є популізм?

— Він у нас процвітає. Є навіть такі політики, які на заході України говорять одне, на сході — інше. Проте останні дві парламентські виборчі кампанії показали, що поступово ми відходимо від порожніх обіцянок. Почалася конкуренція ідей. Після 2006 року українські політики звертають увагу виборця на чіткі проблеми. Для переконання використовують конкретні дати та цифри. Інша справа, що виборці поки що до цього не готові. Вони досі хочуть чути приємні речі, їх не цікавлять конкретні цифри. Поки що сприймають гучні гасла.

Цього всього вистачало на останніх київських виборах. Не було жодних дискусій та розмов по суті. Зате столиця рясніла обличчями. Це було як конкурс краси. Змагалися, хто найгарніший та найрозумніший. А осмисленої політики чи стратегії розвитку міста не було.

Чого бракує нині українським політикам для ефективної роботи?

— Головна проблема — у політичних партіях. На Заході вони трансформують політичні інтереси в суспільні. А в Україні це елітарні клуби. Немає внутрішньої дискусії, змагань різних точок зору. Депутат затиснутий і не може висловити власної точки зору, яка б відрізнялася від офіційної позиції фракції чи спонсорів партії. З таким низьким рівнем розвитку політичних партій Україні не можна переходити до парламентської форми правління, як це пропонує Блок Юлії Тимошенко.

×