Верховний суд України поставив крапку в судовому процесі між колишнім лідером СДПУ(о) Віктором Медведчуком та письменником Дмитром Чоботом, 55 років.
Наприкінці 2001 року у видавництві "Просвіта" вийшла книжка тодішнього народного депутата України Дмитра Чобота "Нарцис". Це, за словами автора, були штрихи до політичного портрета Медведчука. Той шість років тому був заступником голови Верховної Ради, а згодом очолював адміністрацію президента Леоніда Кучми.
Автор "Нарциса" доволі критично висвітлив життєвий шлях Медведчука.
— Книга була написана для того, щоб народ знав, хто ним керує, — каже Чобіт.
У серпні 2002 року Медведчук звернувся до суду з позовом проти автора, редактора книжки Сергія Орлюка та видавництва "Просвіта" про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральних збитків. Медведчук вимагав визнати 99 фактів із книжки недостовірними, спростувати їх через ЗМІ і стягнути на його користь із відповідачів мільйон гривень.
Позов подав не за місцем проживання й перебування відповідачів (м. Броди на Львівщині), а в Печерський районний суд Києва. Судовий процес тривав до квітня 2004-го.
— Я втратив два роки часу, — розповідає Дмитро Чобіт. — Мусив займатися тільки цією справою, не міг ніде знайти роботу. Суд наклав стягнення на моє майно.
Він стверджує, що Медведчук чинив психологічний тиск на відповідачів. Була заблокована робота видавництва, заарештовані його рахунки. У Бродівській друкарні, де видавався твір, і в гаражі Чобота сталися пожежі. Продавців книжки затримували у Києві, Львові, Луцьку й притягали до відповідальності.
Із Чобота мали стягнути 10 тисяч гривень, а з видавництва — 20 тисяч
Суддя Ніна Фатєєва винесла вердикт на користь Медведчука. Невдовзі вона стала головою Печерського суду, а нині працює у Вищому адміністративному суді. Фатєєва не тільки задовольнила позов, але й заборонила розповсюдження вказаних відомостей про Медведчука у ЗМІ, книговиданні, друкованій, усній (!) формі, електронній, аудіо- та відеопродукції, інтернет-виданнях.
Апеляційний суд Києва залишив рішення в силі, лише зменшив суму стягнень: із Чобота — до 10 тис. грн, із видавництва — до 20 тис. Касаційна скарга півроку лежала в суді, й лише після звернення письменника до президента Віктора Ющенка їй дали хід.
— Я був готовий подавати скаргу до Європейського суду, — каже автор. — І там її легко виграв би.
Він стверджує, що з кожного епізоду має документальні підтвердження. Однак жодного з них районний і апеляційний суди не взяли до уваги. А от колегія Верховного суду в задоволенні позовних вимог Медведчуку відмовила. Адвокат Тетяна Шмарьова, що захищала інтереси автора й видавництва, називає це рішення епохальним.
— Уперше у вітчизняній практиці Верховний суд застосував норми статті 10-ї Конвенції про захист прав людини й основних свобод, — наголошує вона. — А також роз"яснив, як суди нижчих інстанцій мають їх застосовувати щодо права на свободу слова та вираження поглядів.
Зокрема, в рішенні суду зазначено, що "політичні діячі неминуче стають відкритими для прискіпливого висвітлення своїх слів та вчинків і мають усвідомлювати це". Тобто створено прецедент щодо закріплення права громадян на вільне обговорення публічних дій, учинків та моральності політиків. Зазначено, що ніхто не може бути притягнутим до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Це зробить безперспективними чимало позовів до ЗМІ та журналістів із боку політиків.
— Мені здається символічним те, що публікації, які мають політичний зміст, а не економічний чи компроматний, можуть бути захищені правом, — зауважує політолог Андрій Єрмолаєв, 37 років. — Це дає підстави медіа як четвертій владі бути сміливішими в політичних розслідуваннях. Але водночас це не дозволяє жодному з авторів використовувати інформацію зі спекулятивною метою у політичній конкуренції правлячих кланів.
2 
35413
Коментарі