Наприкінці минулого тижня наша газета писала про відкриття нової книгарні товариства книголюбів "Основа" в Києві, на Пушкінській, поряд з туркменським посольством.
Із цього приємного приводу варто висловитися ще раз — але підійшовши до теми з іншого боку. Чим нестерпний Київ — особливо останнім часом? Тим, що все нове, збудоване чи відкрите тут, здебільшого не так радує, як насторожує. Бо "нове" в Києві, та й не лише в Києві, майже обов"язково означає знищення старого. Будують щось — і заради цього зносять з лиця землі якийсь горб. Він нібито й значення особливого історико-культурного не мав, але таки простояв тут мільйон років, і без нього вже ландшафт зовсім не той. А який раніше був — тепер ніхто й не знатиме.
Отут і думаєш про важливість того, що називається культурним шаром — коли щось з"являється не просто як "нове", а як усвідомлений нами наслідок зусиль цілих попередніх поколінь.
Ця книгарня з"явилася саме так.
У дворі цього самого дому жив композитор Білаш
Вона, з огляду на київську історію, нібито не могла не з"явитися. Хоча, з огляду на сучасні київські звички, могла й не з"явитися. Все залежало навіть не від влади, яку в таких випадках усі згадують, а, вирішальним чином, від сентиментів однієї людини — голови згаданого товариства книголюбів Любові Трофімової.
Річ у тім, що пані Люба змалку вважає цю вулицю своєю. Вона свого часу жила тут, у цьому самому домі, де відкрито книгарню. Але культурні шари тут набагато глибші. Тут-таки, по сусідству, колись була знаменита фотолітотипографія Кульженка, чиї ілюстровані видання конкурували сто літ тому з кращими видавництвами Москви, Пітера й Варшави. Тут, поруч, жив знаменитий бібліограф Юрій Меженко. Цією вулицею гуляли Анна Ахматова з Миколою Гумільовим. У дворі цього самого дому жив композитор Білаш. А поблизу, на розі — популярна кав"ярня, де засідає нинішня літературно-мистецька богема. Та й сам дім Люби Трофімової був у 1980-х роках осередком своєрідного київського андеґраунду, де збиралися молоді тоді поети Герасим"юк, Римарук, Малкович, актори Молодого театру й навіть Лесь Танюк, який на той час тільки повернувся з Москви.
Здається, з огляду на все це, така книгарня тут не могла не виникнути, не вирости, як ростуть гриби, коли є стара грибниця. Але ж у Києві ще немало таких славних вулиць, включно з Хрещатиком, який скоро залишиться без книгарень. Чого не вистачає? Лиш одного: щоб хтось отак усвідомив цінність "культурного шару" й захотів, щоб усе це не лишилося в минулому, а мало достойне продовження. І все!
6 
35413
Коментарі