Минула вже третя річниця помаранчевої революції. Бурхливе політичне життя в Україні потроху замулює ті події. Але найяскравіші спогади залишаються. То з чого для вас особисто починалася революція?

Володимир Правдивець, 46 років, підприємець, Сімферополь:

— Мені 22 листопада зателефонував брат із Києва й каже: "Тут щось таке коїться..." Я поговорив із друзями. Зібралося чоловік тридцять і своїм коштом поїхали до столиці. Перший раз пробув там чотири дні. Потім ще двічі був. Усі їхали без примусу, щоб захистити свій вибір. Із часом у декого з них були проблеми — когось виселили з гуртожитку, хтось втратив роботу. Але ніхто не пошкодував. Залишилися найсвітліші почуття.

Ольга Білінська, 28 років,

менеджер, Івано-Франківськ:

— Для мене революція розпочалася з виступу Віктора Ющенка по телебаченню. Він закликав людей виходити на майдани. У понеділок на одинадцяту годину площа перед облдержадміністрацією в Івано-Франківську була заповнена вщент. Я прибігла туди, лишивши на батьків восьмимісячного сина. Цілими днями стояти не могла, але по кілька годин тут проводила. Настрій був піднесений. Усі хотіли досягти справедливості.

Тарас Стецьків, 43 роки, народний депутат, польовий командир Майдану:

— Для мене помаранчева революція розпочалася за рік до її початку, коли я був призначений координатором Всеукраїнської акції на підтримку прямих виборів президента. А реально все почалося 20 листопада, за день до виборів — тоді ми з Володимиром Філенком та іншими активістами блоку "Наша Україна" почали монтувати сцену на Майдані. Це був найкращий час у моєму політичному житті. Упевнений, що саме на тому Майдані українці стали громадянами своєї країни, здатними боротися за свої права і нести відповідальність за долю держави.

Аліна Толстоватенко, 23 роки, журналіст, Луганськ:

— У нас дуже важко було. Помаранчевий колір сприймався як щось вороже. Але коли в Києві зібрався Майдан, ми теж вирішили проводити свою революцію. Майже ніхто не вірив, що в Луганську можна зібрати людей. Та вже першого дня прийшло 300 людей, потім — тисяча, три тисячі... Найпам"ятнішим для мене був день 29 листопада. Нас побили під обладміністрацією. Тоді пролилася перша кров помаранчевої революції. Але ми все одно збиралися. Страх зник, з"явилося натхнення. Уперше я так глибоко відчула єдність нації.

Сергій Фоменко, 34 роки,

лідер групи "Мандри":

— Власне революція почалася зі слів Луценка, які він сказав зі сцени: "Зараз будемо ставити намети від Майдану до Бессарабки". До цього багато людей просто стояли на Майдані, але це ще не було якимось організованим дійством. Я там днював і ночував, їздив додому лише на кілька годин, щоб поспати. Наш гурт кілька разів виступав зі сцени. Це були найкращі хвилини мого життя. Ніколи більше на своїх концертах не бачив стільки добрих і чистих очей. Було відчуття, що ти граєш не на землі, а на небі. Упевнений, що все це недаремно. Бо інакше Україна була би зовсім іншою.

×