За радянських часів наступного лідера країни визначали за прізвищем голови похоронної комісії. Росія завела собі іншу традицію. У Московії черговим президентом стає той, хто перед тим укріпиться у прем'єрському кріслі.
Та й про похорон говорити зарано. У понеділок після майже двотижневої відсутності Путін об'явився на публіці.
Чому й куди зникав господар Кремля — достеменно невідомо. Доведеться поки що вдовольнитися останньою офіційною версією про грип. І неофіційною — про лікування спини під наглядом ортопеда з Австрії.
Сподівання численних недоброзичливців на те, що підтоптаного "лідера нації" вночі накрили подушкою з вишитим двоглавим орлом або приклалися до скроні золотою табакеркою з вензелями, як практикували в Російській імперії, доведеться відкласти на майбутнє. Та й не почуємо ми про таке. У разі чого все обставлять у демократичних традиціях: добровільний відхід від справ, ішемічний інсульт або давно анонсований рак підшлункової залози.
Але перед тим країні представлять нового голову уряду, який після оголошення відставки діючого президента візьме на себе виконання його обов'язків. Це, найімовірніше, буде новий прем'єр. Дмитро Медведєв своє відіграв — не надто почесну роль "блюстителя" трону, доки Путін відлучався справити конституційну потребу.
Хто буде цим "новим" і очолить російський кабінет міністрів, аби потім стати президентом, не зайве прикинути вже сьогодні.
Віце-прем'єра Дмитра Рогозіна слідом за Медведєвим треба викреслити. У нього й без того висока місія, яку ні на кого іншого не перекладеш — колонізація Місяця, Марсу, а потім і Всесвіту з повсюдним встановленням триколора. Михайла Ходорковського також із закордону не кликатимуть — він не Ленін для такої честі.
А от старожил і важковаговик російського політикуму Сергій Шойгу ходить в явних фаворитах. Він працював в усіх складах російського уряду, починаючи з 1991 року, і за цей час наростив неабиякі м'язи. Ще за Єльцина під егідою міністерства з надзвичайних ситуацій Шойгу створив таємну службу"Лідер", напряму підпорядковану верхівці країни. Ескадронам смерті спеціального призначення було довірено "захист конституційного ладу Росії". Тобто на "спеціалістів з проведення рятувальних операцій особливого ризику" поклали функції, що зовні дублювали ФСБ і МВС. Про істинне призначення "Лідера" знали лиш кілька втаємничених осіб. У цій структурі Шойгу зібрав близько 1500 професійних бойовиків, польову підтримку яким у час "Х" мали забезпечити десятки тисяч солдат МНС.
Саме ці таємничі ескадрони, треба розуміти, було явлено світу 2014 року на Кримському півострові у вигляді "ввічливих зелених чоловічків", готових, за їхніми пізнішими зізнаннями, у випадку опору винищувати і випалювати українців і все українське.
Новостворені безконтрольні ескадрони смерті вирізнили Шойгу серед інших генералів чи спрацювали інші важелі, але його почали готувати у правителі Росії. І також з розрахунком на час "Х". За чутками, восени 1998 року під час дефолту Єльцин мав намір неконституційним шляхом передати владу російському Піночету. Вдруге потреба у главі МНС виникла у 2002–2003 роках. Тоді начебто керівник адміністрації президента Олександр Волошин разом з прем'єр-міністром Михайлом Касьяновим збиралися поставити його замість Путіна. Втретє фігуру Шойгу приміряли до президентського крісла восени 2008-го чи навесні 2009 року — замість нездари Медведєва.
Першого разу щось не склалося, у двох останніх випадках Шойгу обрав за краще порозумітися з Путіним. Відтоді, кажуть, їх пов'язує не лише висока довіра, а й велика кров. Зокрема і кров польського президента Качинського та 95 його соратників. То може нині настав час шамана, масона, сатаніста й експерта з чорної магії, як небезпідставно атестують Сергія Кожугетовича у певних колах?
Діючий міністр оборони має шанси й доволі серйозні. Проте не менші вони й у Сергія Іванова, правої руки Путіна.
У Сергія Борисовича — солідний послужний список: з 2005-го по 2011 рік був або першим заступником, або заступником голови уряду Росії, три роки очолював міністерство оборони, а з 22 грудня 2011-го є главою адміністрації президента і постійним членом Ради безпеки РФ. Та головне — служив заступником директора ФСБ у той час, коли службу очолював Володимир Путін. Тобто є в очах росіян продовжувачем справи нинішнього, ще не похованого, "лідера нації".
Варто згадати також, що коли Путіну знадобився конституційний перепочинок перед другим президентським колом, Іванов розглядався як найочевидніший спадкоємець на тимчасово звільнену посаду. Проте Путін не ризикнув довірити красне місце сильному конкурентові й віддав перевагу безбарвному Медведєву. Сергій Іванов має на Заході репутацію твердої, підозрілої, проте адекватної людини, яка "ніколи не обіцяє зробити того, що зробити не може". Він вільно володіє англійською й шведською мовами.
Гадаю, Іванов або Шойгу й стане невдовзі прем'єром і виконувачем обов'язків президента Росії.
За кого вболівати українцям? Жоден нас не тішить. Проте згортання військового протистояння між нашими країнами слід очікувати в обох випадках. В іншому разі всесвітня путінська ганьба стане персональною ганьбою нового лідера. Та й Росію необхідно рятувати від катастрофи.
Проте Путін повернувся. І, за свідченням киргизького президента Алмазбека Атамбаєва, перебуває "у прекрасній формі" — навіть "самолічно" покатав гостя в машині.
Але не поспішаймо разом з росіянами радіти цій обставині. Понеділкове воскресіння навряд чи надовго відсуне відхід Путіна від влади. Майже двотижневий провал у небуття встиг продемонструвати вразливість і навіть слабкість "всесильного", як здавалося недавно, "лідера нації".
3 
35413
Коментарі