Директор Інституту сільського розвитку 54-річна Світлана Прокопенко вважає, що державі слід сприяти кооперації індивідуальних сільгоспвиробників і розвивати сільську територію.
Наскільки великою проблемою для держави є зменшення сільського населення?
— Ситуація критична. Люди на селі вимирають. Причому 60–65 відсотків смертей у сільській місцевості є передчасними — їх можна було уникнути при наданні вчасної та кваліфікованої медичної допомоги. Селянам потрібні вже не фельдшерсько-акушерські пункти, а лікарні. Проблемою також є трудова міграція. Приблизно 17 відсотків сільського населення мають доходи від того, що їхні родичі працюють за кордоном або в інших регіонах України. Лише в 14 тисячах сіл із 28,5 тисяч є суб"єкти господарювання. Людям у селі ніде працювати.
В Україні взагалі політика щодо підтримки чисельності сільського населення є невизначеною. Ми багато говоримо про повернення молоді в село. Але якщо запитати у п"ятикурсників аграрного університету, хто з них планує повернутися — думаю, таких виявилося б не більше п"яти відсотків.
Отож проблемою номер один є наявність у селі фермера чи бізнесмена, який дав би людям роботу?
— Ідеться не лише про аграрний бізнес. На селі має бути й несільськогосподарське підприємництво, повинна розвиватися соціальна сфера та сфера послуг. Державним центрам зайнятості слід тісніше співпрацювати з організаціями, які готують людей до підприємницької діяльності. Можливо, це мають бути дорадчі служби. Адже безробітний за законом може отримати від центру зайнятості одноразову допомогу на початок своєї справи — це п"ять-сім тисяч гривень. Може відкрити майстерню з ремонту взуття, теле— та радіоапаратури тощо. Місцева влада може встановити для фізичної особи-підприємця єдиний податок розміром 20 гривень на місяць. Треба заохочувати людей займатися підприємництвом.
У розвинених країнах в аграрному бізнесі працюють три-чотири відсотки населення. Але живуть у сільській місцевості 10–20 відсотків. Нам теж треба цього прагнути. Ті, хто не задіяні в сільському господарстві, повинні мати гідне місце роботи, змогу утримувати свої сім"ї. А в нас поки що дивляться на село, як виключно на сільське господарство — а не на сільську територію, де живуть і працюють люди.
Скільки в Україні працевлаштованих у сільській місцевості?
— У селах живе майже сім мільйонів осіб працездатного віку. За статистикою, зайнятими є десь п"ять із половиною мільйонів. Але щодо цього є великі сумніви. За контрактами із сільськогосподарськими підприємствами працюють приблизно мільйон двісті тисяч. Можливо, стільки ж трудяться в соціальній сфері. А де ж іще три мільйони? А це власники особистих селянських господарств. За законом їх вважають зайнятими, хоча ознак зайнятості не мають. Із одного боку, вони не захищені, не застраховані, не сплачують нічого до соціальних чи пенсійного фондів. Із другого — майже 35 відсотків грошових доходів на селі становлять соціальні виплати.
Нинішня ситуація на селі може загрожувати продовольчій безпеці країни?
— Не думаю. Зернові й олійні культури мало вирощують в особистих селянських господарствах, отже тут ризиків немає. Є певні ризики щодо молока, м"яса, картоплі, овочів та фруктів — їх більшу частину виробляє населення. Але, думаю, український селянин ніколи не дозволить, щоб його земля "гуляла". Люди її оброблятимуть, працюватимуть на ній.
Майже 35 відсотків грошових доходів на селі становлять соціальні виплати
Хоча найбільш незахищений сектор аграрного бізнесу — це саме ті дрібні фермерські й особисті селянські господарства. Особливо після вступу України до Світової організації торгівлі. Деякі вітчизняні овочі й фрукти виходять дорожчими за імпортні. Великі агрофірми вже давно працюють за правилами СОТ, для них проблем немає. А в індивідуального виробника є. Держава має подумати над цим. Можливо, треба сприяти об"єднанню, гуртуванню людей. У нас за законом дрібні виробники можуть об"єднатися у виробничі кооперативи, але виникає питання податків. Державі слід гнучкіше до цього підійти, наприклад, змінити законодавство.
Держава повинна підтримувати баланс між великими фірмами й дрібними фермерами?
— Вона насамперед має сприяти рівному доступу всіх до державної підтримки. Зрозуміло, великим компаніям легше підготувати відповідні документи й добитися грошей: у неї є для цього відповідні служби й кадри. А одноосібник іноді й не знає про можливість отримання державної допомоги.
Може статися, що на селі повністю пануватимуть агрохолдинги?
— Я б навела приклад діяльності "Чумака" в Херсонській області: продукцію для нього вирощують багато і дрібних, і великих господарств. Не думаю, що все в Україні вироблятимуть великі компанії. Є певні продукти, якими займатимуться лише дрібні виробники.
Що це може бути у випадку України?
— Мед, фрукти, овочі, молоко, яйця, свинина. Навіть якщо імпортні продукти будуть дешевшими, у наших — кращий смак. А ми за останні 15 років визначилися зі своїми смаковими симпатіями й зазвичай віддаємо перевагу вітчизняному продукту.
У світі стрімко дорожчають харчі. Українське село може мати від цього зиск?
— Звісно. Он цього року очікується великий урожай зернових та олійно-жирових культур. Але є проблеми з іншими продуктами. Взяти молоко. Ми можемо експортувати молокопродукти в Росію, але не на Захід: не витримуємо стандартів якості. В України великий потенціал, але щоб просувати свою продукцію на світові ринки, треба років зо п"ять-сім наполегливо працювати. Раціонально використовувати матеріальні ресурси — ту ж державну підтримку. Спрямовувати гроші на підвищення технологій, забезпечення відповідності продукції необхідним стандартам. Утім, ефект для нашого села може бути подвійний. Із одного боку, Україна вирощуватиме багато високоякісної сільгосппродукції, вигідно її продаватиме. Із другого — це може призвести до збільшення безробітних у сільській місцевості. Бо високотехнологічні підприємства не потребують великої кількості працівників. Отож треба підтримувати цей процес, але водночас думати, що потім робити з людьми працездатного віку. Знову ж таки — усе зводиться до вироблення чіткої й ефективної державної політики щодо розвитку сільської місцевості.
2 
35413
Коментарі