"Не виноватая я! Он сам пришел!" — запевняла жінка з комедії Гайдая "Діамантова рука". Приблизно так діє сьогодні українська влада. Мовляв, усі біди, що обрушилися на країну — імпортного походження.

Газова війна? Її розв"язав кровожерний російський "Газпром"! Економічна криза? Вона зародилася у США і гуляє світом! Ми самі ні в чому не винні, нам не пощастило. Сусід трапився агресивний, з імперськими амбіціями, а провідні західні економісти прогледіли нову Велику депресію.

Та не варто забувати, що будь-який удар ззовні — це перевірка на міцність. Здорова система витримає, а наскрізь прогнила — завалиться від найменшого поштовху.

Замість того щоб проклинати Москву й нарікати на глобальну кризу, краще подивитися на себе. Зовнішні чинники, що вдарили по Україні, виразно оголили наші власні недоліки: слабкість національної економіки, некомпетентність управлінського апарату, неспроможність політичної еліти.

Три роки тому наша країна відчула на собі дію російської газової зброї. Уже тоді з"ясували, що Україна надзвичайно вразлива, що енергозалежність — реальна загроза національній безпеці. З історії 2006-го слід було винести уроки: знижувати енергоємність виробництва, активно впроваджувати зберігаючі технології, переходити на альтернативні джерела енергії. Що ж зробили за ці три роки? Мабуть, нічого. Перемогла традиційна безтурботність, і ми виявилися абсолютно неготовими до нової газової атаки.

Нині жоден вітчизняний чиновник так і не дав виразної відповіді на просте запитання: чому через російську газову блокаду українці почали відчувати проблеми з опаленням і подачею гарячої води? Адже нас неодноразово запевняли, що на комунальні потреби йде рідний український газ і російське блакитне паливо тут ні до чого. Що це — багаторічна чиновницька брехня, незаконні махінації з енергоносіями? А можливо, і те, й інше?

Що це — чиновницька брехня чи незаконні махінації з енергоносіями?

Про консолідацію українського політикуму і спільне подолання російської газової атаки говорити не доводиться — це щось фантастичне. Політичні амбіції вкотре запанували над стратегічними національними інтересами.

Тому в нинішніх газових проблемах українська держава винна не менше, ніж недружній північний сусід. Те ж саме можна сказати про світову кризу й наші економічні біди. Усе ж прозаїчно: глобальні потрясіння лише відрізали нашу країну від зовнішнього джерела легких грошей.

2008 року вражений фінансовою бурею світ став акуратнішим у витратах. У результаті зник ажіотажний попит на метал, що дозволяв українським індустріальним баронам безтурботно підраховувати бариші, забувши про конкуренцію. Зникли дешеві кредити закордонних банків, що дозволяли нашим фінансистам отримувати прибуток із повітря.

І цього виявилося достатньо, щоб поставити 46-мільйонну країну на межу економічної й соціальної катастрофи. Сила, з якою світова криза вдарила по Україні, свідчить лише про одне: ми вибрали неправильну модель економічного розвитку й залишилися ні з чим, коли вичерпався потужний грошовий потік з-за кордону. Пацієнта відключили від апарата штучного дихання й залишили наодинці з хворобою, до якої він сам себе довів.

Хто несе відповідальність за нинішній стан справ? Очевидно, вся країна. Олігархи, що вичавлювали надприбутки з радянських заводів і не вкладали жодної копійки в модернізацію виробництва. Можновладці, що займалися популізмом замість системних економічних реформ. Пересічні виборці, що підтримували політику проїдання, за яку тепер доводиться платити.

Зручно звинувачувати у вітчизняних бідах російський "Газпром" або нью-йоркську фондову біржу. Але стабільний навколишній світ, населений добрими сусідами і щедрими спонсорами, — нездійсненна утопія. Зовнішні виклики були, є й будуть. Це лакмусовий папірець, який демонструє нам, чого ми варті. І, на жаль, Україні не вдається скласти іспит гідно.

×