За роки незалежності чимало громадян інших держав прийняли громадянство України. При цьому, за українськими законами, вони мали вийти з попереднього громадянства. У кожної людини своя історія і свої причини такого серйозного кроку. То чому ви стали громадянином України?

Олег Карпенко, 44 роки,

працівник "Укррічфлоту":

— Я відмовився від російського громадянства, українське прийняв 1992 року. На той час жив на Сахаліні, працював моряком на риболовецьких суднах. Там тоді було щось страшне. Зарплату не платили, людей убивали, пароплави перепродавали. Тому повернувся в Україну, де народився й жив до армії. Зараз, можливо, й жалкую. Але хтозна, як би повернулося життя.

Насир Абдала Джабер, 33 роки,

торговець ринку:

— Приїхав із Йорданії до Києва 15 років тому. Навчався в Інституті фізкультури. Одружився з українкою й залишився тут. Виховуємо двох доньок. Торік отримав громадянство, тепер уперше зможу голосувати на виборах. Часом відчуваю упереджене ставлення, переважно з боку підлітків. Із бюрократами іноді виникають проблеми: коли треба якийсь папірець отримати, все одно не визнають за свого. Аби стати справжнім громадянином України, слід освітлити шкіру, пофарбувати волосся й змінити обличчя.

Володимир Багіров, 35 років,

бізнесмен:

— За національністю я вірменин, але народився в Україні. 1991–97-го навчався і служив у Росії, мав російське громадянство. А потім переїхав до України і став її громадянином. У Росії завжди відчував особливе ставлення до "осіб кавказької національності". В Україні трохи по-іншому, але косі погляди на собі теж відчуваю. Хочу виїхати звідси до Австралії чи Канади. Маю тут успішний бізнес, тримаю кілька меблевих крамниць, але можновладці ведуть до розвалу країни.

Роман Зварич, 53 роки,

політик:

— Я народився і виріс у США. До України переїхав 1991-го. Відмовився від американського громадянства і 17 місяців чекав, доки стану громадянином України. Найвагоміша причина — те, що я українець. Повноцінно почуватися можна лише на рідній землі. Набуття українського громадянства видавалося мені природнім і закономірним кроком. Тоді я був першим, хто це зробив. Я отримав український паспорт на підставі тогочинного закону, оскільки мої батьки народилися в Україні.

Іван Волков, 32 роки,

філолог:

— Мій батько пропрацював 40 років інженером вугільної промисловості на півночі Росії. За радянських часів усім сіверянам, які пропрацювали понад 25 років, дозволяли купити квартиру в кредит на 25 років на півдні Радянського Союзу. Нам запропонували Полтаву. 1992 року батьки вийшли на пенсію й переїхали туди. Я ж після розпаду СРСР автоматично став громадянином Росії. Для одержання українського громадянства треба було п"ять років прожити в Україні. Подав документи, серед них і довідку про володіння українською мовою. Хоча не знав навіть, як пишеться нею моє ім"я. За півроку став українським громадянином. Тепер дуже шкодую.

×