Це просто щось неймовірне, коли нормальні симпатичні люди раптом перетворюються на затятих політичних фанатів. Втрачають здатність вирізняти відтінки й напівтони. Сталося це в купе поїзда, де я розговорився із милими чоловіком і жінкою, які були причетні до театрального мистецтва.
Соромно зізнаватися, але я років три не був у театрі. Отож із величезною насолодою розпитував, що й де відбувається в столиці. А ще ми згадували колишні вистави і старих акторів.
І раптом розмова тихенько переповзла на — чорт її бери! — політику. Зважаючи на те, що передвиборна кампанія вже фактично відбувається, розмова та здалася мені особливо показовою.
— Знаєте, чому зараз ото тарифи підвищили? — вони висловлювалися фактично синхронно, як одна особа, тому немає сенсу наголошувати на тому, хто саме з них і що говорив. — Бо Ющенко багато бабла витратив на Майдан у 2004-му і мусить тепер повернути витрачене.
— А звідки він тоді узяв оте бабло?
— З бюджету! І зараз так само з бюджету собі поверне.
Мої заперечення, що 2004-го Ющенко до контрольованого Януковичем і Азаровим бюджету доступу не мав, на співрозмовників не вплинули. Вони розповіли про те, що тоді на Майдані всі стояли за гроші. А якщо хтось не за гроші, то наївні і дурні.
Жінка сказала, що однокурсники її сина регулярно отримували гроші від менеджерів Майдану. Вона навіть суму називала, але я забув, яку саме. Коли десь від Партії регіонів, ділилися мої співрозмовники своїми спостереженнями, виступають промовці, то вони демонструють інтелект, а "помаранчеві" — лише власну дурість. Окрім того, в нас немає жодного політика, який би за своїм рівнем зрівнявся із середнім російським політиком, не кажучи вже про Путіна. Врешті, я використав увесь свій не дуже великий дипломатичний хист, аби перевести розмову назад до театру.
Але на певні роздуми та розмова навела. Соціологічні опитування свідчать, що електорат Партії регіонів залишається стабільним і навіть трохи зростає. А помаранчевий плаває — то переходить від однієї сили до іншої, то зменшується, а то знову повертається до попереднього рівня. Це при тому, що, об"єктивно кажучи, жодна з політичних сил не зробила нічого виразно переконливого, аби однозначно завоювати чи посилити підтримку виборців. То в чому ж різниця між прихильниками "біло-синіх" і "помаранчевих"? Чому настрій одних залишається сталим, а інших — змінюється?
"Бело-голубые" воруют и при этом заботятся о людях"
Сама по собі згадана розмова не дає підстав для узагальнень. Але в контексті багатьох фактів вона яскраво висвітлює характер прихильників "регіоналів". Скажімо, мало хто не пам"ятає скандал довкола сина помаранчевого президента Віктора Ющенка Андрія, який катався на дорогущій машині і мешкав у дорогущій квартирі. Спершу Ющенко насварив журналіста, який розкрутив цей скандал, а потім зателефонував до нього і не прямо, але все ж таки дав зрозуміти, що він шкодує про свій вчинок. Главу держави критикували тоді всі засоби масової інформації незалежно від їхніх політичних симпатій. Мало того, його засуджували виборці, які голосували за нього на виборах.
Тим часом не так давно інтернет-сайт "Оглядач" розповів про сина прем"єр-міністра Віктора Януковича: плаває на яхті, втричі дорожчій від авта сина глави держави.
Але в цьому випадку ґвалту у засобах масової інформації не відбулося. А якщо казати про донецькі ЗМІ, то вони, за винятком окремих, взагалі не критикують вихідця із донецького регіону Януковича. А його виборці критику на адресу прем"єра сприймають як наїзд на нього з боку, як вони вважають, помаранчевої преси.
Можна припустити, що виборці, які підтримали Віктора Ющенка, голосували за нього не як такого, а як за носія певних цінностей — прихильника демократії, соціальної справедливості, противника корупції тощо. І коли його діяльність не відповідає ним же проголошеним гаслам, то він отримує виплеск невдоволення власного електорату. У той самий час в одного з прихильників Віктора Януковича на Майдані я побачив плакат: "Янукович! Ты наш Бог. Мы тебе верим". Звісно, існує кілька тез, які пропагували Янукович і його політична сила від час виборів: любов до Росії, російська мова як друга державна, критика НАТО. Але його електорат прощає йому і вояжі до Вашингтона та Брюсселя, й декларації про те, що Україна гіпотетично не проти євро- і євроатлантичної інтеграції. Бо Януковича підтримують насамперед не як носія певних цінностей, а як "свого пацана", який вибився в люди.
Іноді я буваю на форумах різних інтернет-газет. Якось на одному з них посперечався із прихильником "Регіонів". "Час показав, що і біло-голубі політики, і помаранчеві за великим рахунком мало відрізняються одні від одних, — написав я йому. — Вони дбають передусім про власні інтереси. І коли є нагода вкрасти, то зроблять це незалежно від політичних кольорів. Чи ви це розумієте?". Знаєте, що він мені відповів? "Конечно, они воруют. Но "оранжевые" воруют и ни о ком не думают. А "бело-голубые" воруют и при этом заботятся о людях". Далі він заявив, що ніколи не зрадить своїх, що б вони не виробляли. Він свято вірить, що вони його в разі чого захистять.
Люди сьогодні нарікають на політиків. Звинувачують їх у кризі і в тому, що загальний рівень життя не підвищується. Це при тому, що багатії стають ще багатшими. Але політики і політика є такими, якими хочуть їх бачити прості громадяни. Помаранчевий електорат тисне на своїх обранців і змушує їх до певних кроків. Цей тиск поки що не є достатньо ефективним, але він принаймні збільшується. Громадяни шукають все інші й інші шляхи, аби змусити рахуватися із собою. А біло-голубий електорат ставиться до "своїх" поблажливо і щиро вірить байкам про те, що в усьому винні "помаранчеві". Мовляв, якби не вони, то жилося б набагато краще. Але така ситуація існує лише до пори до часу. Рано чи пізно і біло-голубі політики муситимуть рахуватися зі своїми виборцями. От краще б рано, ніж пізно.
4 
35413
Коментарі