9 травня щораз нагадує про болючу українську проблему — примирення між ветеранами війни та вояками Української повстанської армії. До цього постійно закликає президент Віктор Ющенко, проте поки що прогресу не видно. Хоча і тих, й інших ветеранів стає все менше, непримиренність завзято роздмухують політики. То чи примиряться колишні вояки?
Володимир Максименко, 77 років, ветеран війни:
— Примирення не буде ніколи. Є ще люди, які пам"ятають, як члени УПА вбивали мирне населення, дітей кидали в колодязі, спалювали села. Стереотипи війни не зникнуть доти, доки повністю не щезне покоління ветеранів. Хоча й зараз ставлення до нас, учасників війни, вже не таке, як раніше. Все тепер потрібно купувати за великі гроші, навіть необхідні ліки. Наші ж політики тільки грають на цьому. Підручники з історії постійно переписують, пам"ятники воїнам знищують. А на темі примирення спекулюють, бо всі вони лізуть до влади. Й комуністи теж.
Орест Дичковський, 77 років,
ветеран УПА:
— Примиренню може посприяти тільки держава. Ветерани війни отримують великі пенсії, а ми — взагалі нічого. Як солдат солдата ми поважаємо одні одних, не маємо одні до одних претензій. Всі ми виконували завдання держави — хто з переконання, хто з примусу. Але навіть якби я хотів сьогодні помиритися з опонентом, то не маю права просто підійти до нього й це примирення запропонувати. Бо держава нас, вояків УПА, так і не визнала. Ми лишилися для всіх бандитами. Хоча йшли вмирати за Україну, а не за посади чи помешкання.
Марія Бурмака, 36 років, співачка:
— 9 травня я з дитиною приїхала у парк Слави. Обидва мої дідусі воювали і померли вже після війни від ран. Я часто буваю на Західній Україні і знаю тамтешнє ставлення до тих подій. Звичайно, треба закликати до примирення. Хоча тема ця дуже болюча, з того й іншого боку стояли такі ж українці. Потрібно дати суспільству більше правди про війну і участь у ній і радянських солдат, і вояків УПА. Бо поки що на більшості території України історія подається однобоко. А насильно спонукати до примирення не варто. Усіх примирить час. Ветеранів із кожним роком меншає. Треба дати їм дожити спокійно, зі своїми переконаннями.
Олександр Вітрук, 39 років, учитель історії:
— Примирення між ветеранами наразі дуже важко досягти. З кожним роком йде із життя все більше ветеранів, а проблему так і не вирішують. Можна було б навіть референдум з цього приводу провести. Бо політики тільки підтримують існуючі стереотипи та спекулюють на болючих питаннях війни. Це говорить про їхню слабкість — просто не навчилися бути справжніми політиками. Бо такі делікатні теми треба виносити на розсуд громадськості, не приховуючи правди.
Олександра Кужель, 53 роки,
заступник міністра:
— Має пройти час. Ми не повинні міняти пам"ять, почуття тих людей, які все це пройшли. Вони з цим виросли. Впевнена, що наші діти й онуки матимуть зовсім іншу пам"ять і терпимість. Вони будуть говорити про ті події на основі праць істориків. Я часто їжджу в Америку, зустрічаюся з представниками української діаспори, серед яких є й колишні вояки СС. Але вони зараз допомагають Україні. Напевно, моєму батькові, котрого вже нема серед живих, спілкуватися з ними було б складніше. Терпимість — це гарна православна риса, але від ветеранів я б цього не вимагала: ні від тих, ні від інших. Тому зараз не треба піднімати питання примирення. Час залікує всі рани.
8 
35413
Коментарі
1