Ви чули таке — нікчимний борщ? Не нікчемний, а нікчимний. Ну, такий, коли ні на базарі нічого не купили, ні на городі не посадили, а зварили з сякого-такого, що під руку попало, по суті — нізчимний і нікчемний, а чомусь кажуть — нікчимний. Ось таку будуємо зараз державу. Всупереч Конституції, Декларації про незалежність, усім виборчим заявам партій і президентів, усупереч міжнародним зобов'язанням. Я не кажу про втрачений суверенітет, хоча з цього треба б почати, — хто про нього сьогодні згадує, якщо треба виконувати повеління байденів і помпео, лагардів і юнкерів? Не кажу про політичний устрій, — кому охота слухати базікання про канцлерство чи дві шості палати, якщо нема чого і за що їсти?
Я про отой нікчимний борщ, який більше ніж половина українців не мають із чого варити. І про чашечку молока, і про бодай якусь котлету на тиждень, які не можуть собі дозволити не тільки 10 мільйонів пенсіонерів, а й маса тих, хто працює за копійки у країні олігархів-мільярдерів і чиновників-мільйонерів. Я про божевільню, яка називається українською економікою. Яка не дає нормально жити дев'ятьом із 10 українців, але дозволяє відзначати пишними бенкетами з участю всієї олігархічної зграї президентські ювілеї на Сардинії і ностальгічно славити того, хто починав її погром. Економікою, за якої ми всі нібито брати, але кишені наші не сестри і навіть не свашки.
Я просто сміявся, коли читав славослів'я Кучмі й навіть боявся за його самопочуття, коли його називали найкращим серед найгірших, бо самі розумієте, яка це двозначна похвала. Блудити словом ми навчилися, а за що ж його хвалити? За те, що, виявляється, якогось року розгромлена і розтягнута економіка зросла на 12 відсотків. Уявіть собі: нуль зріс на 12 одиниць, він уже не нуль, але ж і не сотня. Дві третини економіки за Кучми пішли в небуття. Загинула електроніка, порізали цукрозаводи, з оборонки залишилися ріжки та ніжки, збудували нових заводів нуль, швейні фабрики луснули під напливом турецького і китайського шмаття, автозаводи зупинилися, нових літаків не будували — і ото зростання?
Запитань можна ставити ще й ще. Але й без утомливих цифр знаємо, господарка нагадувала вже за Кучми старого батька — в якого, де була одна болячка, стало 12.
Ну, а після найкращого з найгірших стало ще гірше. А нині — найгірше. Бо навіть кучмівська господарка на тлі нинішньої — це як коров'ячий хвіст проти мишачого обрубка. Хто ще може, п'є коров'яче молоко без корів, яких ушестеро менше, ніж передала незалежній Україні радянська влада, але вже розмішане з азіатською пальмовою олією. Кажуть, більше й не треба, бо немає кому його пити через безгрошів'я і вимирання людей. А заводи й фабрики стоять, бо нікому на них працювати, моровиця безробіття і безвізу вигнала людей у забугор'я. Та й немає замовлень. Ми ж тепер не будуємо електровози, а веземо чужі тепловози для повністю електрифікованих залізниць. Ми вугілля купуємо чуже, а своє лежить у надрах. Гелікоптери не довіряємо будувати своїм, хоча у нас найкращі запорізькі авіамотори, а тратимо мільйони доларів на французькі. І так куди не кинь — Європа нас закидає товарами, а нашого не бере, бо його й немає. Розберися тут, ми євроінтегруємося, чи євроокуповуємося? У нас що, був мед, та гості попили? А де ті гості? І де той мед?
Не варто казати, що у нас президент — не хазяїн, а з прем'єра господарник, як із мене гінеколог. У країні хазяїв немає. Є хазяї життя — олігархи, але вони будують не країну для людей, а свої статки на обкраданні цих людей, а це, як кажуть одесити, дві великі різниці. Що, крім магазинів "Рошен", Україна будує? Житло? А скільки в Києві незаселених, тобто непроданих квартир? Нові заводи? Хіба що дорожні знаки та десь якийсь туалет.
Смішно читати владні дацзибао, в яких оспівують трудові звитяги нинішніх карманичів. Язик у цих хунвейбінівських писаннях на веретені ходить. Але що він скаже обікраденій тарифами і цінами людській масі, коли і так ясно: приятелева вода лучча від ворогового словесного меду. Про цих цзаофанистих діячів гріх сказати, що вони високі, як тополя, а дурні, як квасоля. Ні, вони не дурні на свою кишеню, але зовсім голомозі на всенародне діло. А коли читаю у "Фейсбуку" закинутий пасквіль якогось Стефана Климіва на Анатолія Гриценка, розумію: його патрону однаково, а мені ніяково. За нього. За його глупоту, за погані очі, які все перелупають. І річ же не в Гриценкові, а в чиїйсь жадобі зберегти крісло. Ясно, чиїй, правда ж?
Не так говорять із голодним обікраденим народом. Не симпозіумами і нарадами про подолання бідності роблять його багатим. Народові потрібно дати роботу, гідні зарплати і пенсії. А для цього до влади мають прийти ті, хто не краде і знає, як дати лад українській господарці. Що порошенки, реви, гройсмани і вся їхня братія не мають до цього кебети, ясно вже й у дитсадочках. І що вони бояться народного гніву, як заєць бубна, теж не таємниця. Як і те, що вони відомо що клали на цей гнів — зайці є зайці, лисиці навчили їх бути хитрими. І нам не варто ігнорувати цей їх агонійний дрож і відчай, готовність хапатися за соломинку, аби залишитися при кермі. У нас із вами світле око, а в них совісті немає. Вони вважають нас за ворон, які не мають права літати у їхні хороми, вони, мов, пави, а ми лиш ґави. Вони гадають, що не ми їх наймаємо, а вони нас. І взагалі наше з вами діло теляче, наївся чи ні — у хлів і мовчи.
Така у них заведенція, така мораль, такий курс.
Побий на бісові ліс, то все одно з біса буде біс. Вони закохані у владу, але не у вас і не в нас. Вони мають із неї зиск, вона для них усе. І відірвати їх від цієї цицьки ой як непросто. Кажуть, українцям на виборах це не вдасться. Кажуть, ми не звикли до демократії, а олігархату тільки цього й треба — обведе круг пальця і обдурить, як робить багато років. То ми що, гірші за поляків, за словаків? Не гірші. І навіть розумніші. Як припече. Хіба ще не припекло?
3 
35413
Коментарі