"Боїшся і щось сказати, і лишній раз повернутися. Неудобно трохи стало"

 

У третій міській лікарні Черкас установили відеокамери. У міськвиконкомі пояснюють, так стежать за роботою персоналу та поведінкою пацієнтів.

— Останнім часом багато говорять, що тут не надають допомогу, доки пацієнти не заплатять грошей. Коли починаємо розбиратися, важко з'ясувати, хто правий, — розповідає 49-річний Олег Стадник, директор департаменту охорони здоров'я міськвиконкому. — У нас уже є подібна практика зі станціями швидкої допомоги, де поставили архіватор розмов. Тепер точно можемо з'ясувати, чи дійсно "швидка" їхала 2 години, чи то людині так здалося.

О 9.10 іду в приймальне відділення. У коридорі в обох кінцях помічаю камери. Попередження про відеозапис ніде немає. Коридором ходить 42-річна Надія:

— У мене кума тут на операції. З кровотіченієм забрали. Мені сказали перчатки принести і всьо. Потом будемо розмовляти. Привезли її "скорою", то на операцію забрали через 7 хвилин. Я сама п'ять суток пролежала в реанімації, то все було нормально.

О 9.38 під кабінетом травматолога розмовляють двоє чоловіків.

— Мені кажеться, що ці камери не нужні вообщє. Якщо слідити за працівниками, чи медсестри у робочому одязі, чи шапочки носять, то це воно не нужно. А те, шо лікарства купляють, то це в усіх больницях, — говорить Андрій Алєксахін, 52 роки.

О 10.30 до приймального відділення заходить Микола Ганус, 44 роки.

— Приїхав на "скорій", бо не захотів своєю їхати. Камні заворушилися в жовчному пузирі. Вже 6-й час мучуся, думав, пройде. Мені вкололи якийсь обезболюючий, то трохи полегшало. Грошей не вимагали, — розказує. Запитує, де можна купити води.

Чекає 15 хв. Кажуть, лікар на операції. Пропонують піти здати аналізи.

— А які саме?

— Мочу і кров, — відповідає медсестра.

— От блін, я тільки в туалєт сходив, — відповідає чоловік.

Запитую про відеоспостереження.

— А хто ж це контролює? Якщо в лікарських кабінетах, то хіба це довго стерти? — махає рукою Микола Анатолійович.

У консультативному кабінеті сидить лікарка з кількома медсестрами.

— Як працювалося, так і працюється, — каже. — А на шо воно може вплинути? У нас такого немає, що не дивляться за хворими, але якщо в один момент приїжджають чотири "швидкі", привозять усіх лежачих і всіх треба до нєвропатолога. Хіба врач може в одну секунду всіх подивитися? Треба зробити аналізи, снімок, на комп'ютер одправити.

В одному з кабінетів жінка років 50 шпаклює стелю.

— За це время, поки я працюю, то не бачила, щоб у коридорі лежали і ніхто не підходив. А з камерами — боїшся і щось сказати, і лишній раз повернутися. Неудобно трохи стало, — говорить.

До неї підходить черговий санітар.

— Нам усе одно до цих камер, — каже 34-річний Валентин. — Ви людей лучче спитайте, чи нравиться їм те, шо їх знімають у разному состоянії.

Керівництво лікарні на камери не нарікає.

— Якщо виникатимуть якісь конфлікти, то можна переконатися, що було не так, як слід, — коментує Лариса Росенко, заступник головного лікаря з медичної частини. — Переглядатися запис буде лише у випадку конфлікту, у суді. Камери встановили біля травмпункту, в реанімації, приймальному відділенні й оперблоці.

×