Цій фотографії 44 роки. Зроблена вона влітку 1964 року на Дніпрі поблизу Черкас. Андрій Хіміч готується до ХVIII Олімпійських ігор у Токіо. У жовтні разом зі Степаном Ощепковим він став першим володарем олімпійської золотої медалі для збірної СРСР у веслуванні на каное-двійці на дистанції 1 км.
Родом Хіміч із села Макіївка Варвинського району Чернігівської області. Батько, Іван Васильович, працював у колгоспі конюхом, мати — Ксенія Костянтинівна доглядала дітей. Під час Голодомору з семи дітей у родині померли чотири. По смерті батька 1954 року Андрій виконував вдома всю чоловічу роботу: рубав дрова, косив сіно, заготовляв очерет для опалення хати, рибалив.
— Пішки носив віники та рибу до Пирятина й Прилук на продаж, щоб було за що купити взуття та одяг, — згадує 70-річний Андрій Хіміч. Понад 20 років він із 52-річною дружиною Валентиною та сином Іваном, 8 років, живе в райцентрі Чорнобай.
1955-го Хіміч за порадою хрещеного батька Олександра Тканка, ректора Черкаського педінституту, вступив на факультет фізвиховання. Почав займатися лижним спортом і веслуванням на каное.
— Спочатку не знав, як у ньому сидіти. Підкладав під коліна подушку, набиту тирсою. З нею поїхав і в Київ на спартакіаду. Лише там побачив, що треба гребти тільки з одного боку, а не з обох, як я це робив. Мене обзивали дідом Мазаєм, — розповідає чоловік. — Та перестали сміятися, коли зайняв четверте місце.
Узимку Хіміч ходив на лижах, підіймав штангу, бігав, займався гімнастикою. Тренування на воді починав ранньою весною. Прорубував ополонку, клав через неї дошку, на ній і гріб. Перед собою ставив дзеркальні двері шафи. За допомогою дзеркала копіював побачені в Києві рухи веслярів. Першим почав на тренуваннях використовувати кінокамеру. За чотири роки став чемпіоном України.
— Щоб виконати норматив майстра спорту, треба було подолати тисячу метрів за чотири хвилини 50 секунд. У півфіналі я був першим на фініші з результатом чотири хвилини 48 секунд. Але суддівська колегія не повірила кільком секундомірам і додала до мого результату ще хвилину. Фінал виграв із результатом чотири хвилини 50,2 секунди, — каже Хіміч.
1964 року Андрій Хіміч у складі збірної Радянського Союзу поїхав на Олімпійські ігри до Токіо. Разом з електротехніком з Владивостока Степаном Ощепковим на каное-двійці на дистанції 1 тис. м завоював "золото". За перемогу отримав медаль "За трудову доблесть" і 1,5 тис. карбованців.
— Із них вирахували 220 рублів податку. Добре, що в мене вже дитина була, а то ще більше забрали б, — веде далі чоловік.
Готувався Хіміч і до наступної Олімпіади в Мехіко. Планував виступити на двох дистанціях, але через хворобу серця лікарі заборонили виступати. Працював тренером у Черкасах. Згодом — директором спеціалізованої школи з веслування на байдарках і каное "Авангард". Пізніше тренував болгарських веслувальників.
1985-го оселився в райцентрі Чорнобай. Сім"ї дали земельну ділянку й хату. Андрій Іванович влаштувався тренером секції з веслування при місцевому колгоспі "Заповіт Ілліча". Отримував 300 карбованців зарплатні.
— Мені як колгоспникові дали земельну ділянку й хату. Навіть зараз я отримую зерно й олію на паї, — говорить чоловік.
Хіміч працював тренером до 1998 року, нині на пенсії. Займається господарством: розводить нутрій, мав пасіку. Іноді відвідує спортивні свята. Решту часу відводить вихованню 8-річного сина. Старша донька Андрія Івановича Ольга живе з матір"ю — першою дружиною Хіміча — в Черкасах. Дівчина працює директором ювелірного магазину. Не одружена.
4 
35413
Коментарі