Скрипаль Василь Попадюк тікав у самоволку з армії

Український скрипаль Василь Попадюк в юності був хуліганом. Розповідає, що йому випало служити в армії — грав там в "Ансамблі пісні і пляски", який їздив у гарячі точки і піднімав дух українців в Афганістані та Тунісі. Музики нерідко збиткувалися над своїми військовими наглядачами.

"Хоч я і служив в Києві, але ми щомісяця кудись їздили. В Африку. В Туніс, - розповідає скрипаль. - Чим прикметний "Ансамбль пісні і пляШки " — це тим, що всі один одного знали ще до армії. Зі мною служили покійний Степанков Костя, покійний Сашко Тимошенко з Тарапуньки, Володимир Гришко, Солов'яненка син Андрій.

У нас був дуже смішний старшина. Він був не музикант, а його так просто приставили, щоб показував нам службу. То ми його дурили, коли відпрошувалися у в місто. Казали, треба "бемольного масла" дістати. Хоч бемоль — це просто значок пониження ноти на півтона. Або відпрошувалися за відром батманів. Батман -це рух просто. Або "обертони розстроїлися, треба піти настроїти" — він слухав, що щось таке мудре, то відпускав", - сміється Василь.

Одного разу скрипаль втік на ніч додому. Потім мусив встигнути повернутися у військову частину вранішнім метро.

"Відпоров петлиці, щоб мене не діставав ніхто, а без них шинель — звичайне пальто. Вранці прошу маму — приший мені петлиці. Їду в метро, дивлюся на відображення своє і бачу, що мама їх не тим боком пришила — повністю перекрутила. Ззаду їде якийсь прапорщик. Він помічає мої петлиці. Я стою ні живий ні мертвий. Він тоді нахиляєтсья і шепоче до мене: "Ну ты и пришил..." Я вже чекаю, коли двері відкриються. Потім як побіг на ескалатор на Арсенальній. А за мною крики: "Догнать суку!" Попав на підйом. Потім петлиці відпорював. Пришивав заново. Того ж ранку. Зразу. Було смішно служити. Я називав свою армію "Детская патриотическая игра "Зарница". Мене до сих пір там згудують".

Дідовщина в армії була інтелігентна — каже скрипаль. Замість мити підлогу змушували розписувати партитури на весь ансамбль.

"Ніхто нікого не бив, це зрозуміло. Але раз мені сказали розписати партитури на весь ансамбль. Тоді не було копірки. Довелося кожен інструмент виписати. Я це робив тільки один раз — перший і останній, бо почерк у мене страшний. Коли всі мої ноти дістали, ніхто нічого не міг заграти. Мене за це на кухню відправили. Картоплю чистити — це ще Бог з ним. Мити посуд за чоловік 300 сутки".