За життя доводиться розгадувати безліч загадок. Але цієї мені ніколи не розгадати. Я ніколи не збагну, як в одній особі могло вміститися дві настільки різні людини?

Той другий прийшов до мене з кримінальних хронік. Холоднокровний убивця, на рахунку якого не один десяток смертей. Убивав людей Олександр по-різному, але найчастіше пострілом у потилицю. Потім спалював у машинах, топив, рубав голови, заливав у бетон і закопував трупи. Він був одним із численних "героїв" Великого Переділу...

Їх сотні, а, може, сотні тисяч — убивали й були вбитими в дев"яності. Але особисто мені спокою не давав саме цей. Бо з ним у його першій іпостасі ми прожили радянське дитинство в сусідніх дворах. Грали у футбол — Сашко завжди був у захисті, бо високий і неоковирний. Ходили разом до школи і розмовляли про Квентіна Дорварда, Айвенго і "Вершника без голови"…

Прошу в суду 15 років ув"язнення

Я пропустив момент, коли він, як то кажуть, "ступив на криву стежку беззаконня". Про Олександра я довідався, вже коли тривав процес. Його чотири роки старанно шукала вся міліція 1/6 суходолу, бо убив двох їхніх. Під час слідства, після міліцейської помсти геть утративши зір, Олександр вивчив напам"ять 12 томів своєї справи і робив усе, щоб не дістати пожиттєвий термін. Тоді писали, що на суді він казав:

— Прошу в суду 15 років ув"язнення, бо я сліпий, немічний і не являю небезпеки для суспільства.

Я читав і думав: може, цей час прокрутився б для нього і всіх убитих ним назад? У його 15 років, коли все лише починалося? Може, не сталося б збою програми й цього разу точно все було би по-іншому?

Але нічого, зовсім нічого не зміниш. 12 томів кримінальної справи в одиночній камері Сашкової голови житимуть до самого кінця Олександра.

×