Заткайтеся вже!

Інколи люди роблять щось аж настільки дивне, чому неможливо знайти логічного пояснення. Я, наприклад, не розумію, чому вони неодмінно стоять у черзі в туалет у кінці вагона, якщо на початку вагона є вільний. У такі моменти здається, що всі люди керуються колективним розумом, повторюючи дії інших.

Однак найдивніше явище я спостерігаю зі власного вікна. На подвір'ї гуляють мої пси — дворянин Бруно і породиста Ґава. Вони комунікабельні в межах своєї собачої компетенції. Тобто, заговорити, звісно, не заговорять, але завжди всмак обгавкають. Це їхній сродний, як сказав би Григорій Сковорода, труд — добровільний і неважкий. Їх про це не треба просити. Навпаки, їх важко зупинити.

Їжак — суперник серйозний і завжди незбагненний. Він, на відміну від кота, не тікає, але з ним нічого не зробиш

Я часто їм кричу з вікна: "Заткайтеся вже!" Вони раз послухаються, а другий і не стануть. Залежно від сили подразника. Якщо проїде мотоцикл, пройде кіт, приповзе їжак або надійде молочарка, їхній гавкіт буде різним. Я вже це вивчив. Коли Ґава зустрічається в садку з їжаком, в її голосі проявляються істеричні нотки. Цього не сплутати ні з трактором, ні з конем. Їжак — суперник серйозний і завжди незбагненний. Він ніби завжди близько і, на відміну від кота, не тікає, але з ним нічого не зробиш.

Сусіди в моменти спілкування з Бруно і Ґавою можуть думати про мене різне. Але це мої пси, і коли я заговорюю з ними, вони зазвичай розуміють, про що я.

Тому найбільший подив викликають люди, які зупиняються перед нашим плотом і входять із Бруно та Ґавою в діалог. Я не розумію, якого ефекту вони хочуть досягнути? Задобрити їх, показати своє собаколюбство чи продемонструвати сміливість? А може, ніби підморгнути: мовляв, я свій, не переживайте. Коли я спостерігаю за цим у вікно, мені здається, що приблизно так само ми будемо розмовляти з кимось після нашої смерті. У надії, що там, за плотом, нас почують і зрозуміють.