Закладка

19 років тому я читав одну мудру книжку, яку покинув на півдорозі. Якраз тоді, коли варто було продовжувати читання, я його перервав. Повернувся до цієї книжки кілька днів тому, приїхавши в гості до батьків. Колись я називав це місце домом. Саме там, де народився, залишаєш таку кількість часових бомб, які потім вибухають усе життя. Отже, припинив я читання на фразі: "Настав кінець світу, і найгірше було те, що цей світ ніяк не закінчувався". Якраз на ній зупинився кінчик закладки — крихітна фотографія дівчини, яка була моїм першим коханням.

Такі фотки вже давно ніхто не робить. Колись їх, маленьких, як макове зернятко, використовували для учнівських квитків. Це було найбільше, що могла дати мені та дівчина. Зупинка "Кінець Світу" сталася на третьому році цього кохання в "одні ворота" — безнадійного і хворобливого. Тоді, у свої 17 років, я міг закінчити в Скаржницях, де була обласна психлікарня. Однак мене врятувало читання. А точніше, ця маленька фраза, що її сенс прийшов до мене тільки тепер, після кількох кінців світу, які, настаючи, так і не закінчували мій світ. Навпаки, всі кінці були всього лише початками, крізь які пройшла пряма лінія у 19 років.

Кілька кінців світу наставали, але так і не закінчували мій світ

Хтось чутливіший неодмінно б ужив якийсь ліричний образ. Хтось простіший удався б до зачовганого прийому. Я ж відчув щось схоже на радість філателіста, який загубив і знайшов цінну марку. Та й потрібна вона тільки мені — її, погашену, ніхто не купить. Утім, і я про неї не згадав, якби знов, уперше за 19 років, не закортіло для душі прочитати про давніх римлян і зародження християнства.

Щось підказує, що варто сприймати цю знахідку як знак. Але я не бачу жодного вищого сенсу. Окрім одного: тепер я точно дочитаю цю мудру книжку до кінця, щоб не залишати в ній більше закладок. От тільки що мені робити з цією фотографією — завбільшки як макове зернятко?