Добрий гриб у листопаді — дивний. Удень гріється під сонцем і мокне під дощем, уночі страждає від приморозку. Так жаль його іноді буває, що й зривати не хочеться. Ніби то вже й не гриб, а ветеран — ні радості з нього, ні пожитку. Все, що ти можеш для нього зробити, — дати йому спокійно дожити. Інша справа — поганки. Їх і в листопаді так багато, що, здається, вони зібралися жити вічно — веселі й задьористі. Треба дуже обережно ступати, щоб не потоптати їхні бадьорі тільця.

У нашій сосні їстівний гриб, по суті, один. Місцеві називають його "польським", однак я сумніваюся, що бодай якийсь стосунок він має до Польщі. Може, до "поля", "Полісся" або "полян". Хоч тут у нас уже одні древляни, а психологічно ближче до Коростеня, ніж до Києва. Затешеться іноді йому до компанії "зельонка" або "сироїжка", але погоди вони не роблять.

Они растут там, где кислотное облако прошло

Польський — родич білого. Його тут і шанують, мабуть, за благородне походження. А ще за те, що не залишає тутешніх людей самотніми. Цього року польські вродили, як ніколи. Можна було б назвати це грибною епідемією, якби гриби робили людям зле. Ми насушили цілий мішок і забили ними всю морозилку.

Перестрів мене якось мій сусід Ніколаїч, заговорили за гриби, а він і каже:

— А я вот польских не беру, Андрюх. Они растут там, где кислотное облако прошло — то тут, то там. Понимаешь? Ну, как радиация. Понимаешь?

Жах його зізнання був у тому, що він постійно ходить по гриби, приносить, робить із них, як він каже, "жарёху", запиваючи її горілкою. І нічого йому нема! Далі собі ходить — веселий і задьористий. Тепер мені здається, що немає "неїстівних грибів". Усі гриби — або "їстівні", або "умовно їстівні". Бо все залежить не від гриба, а від людини, яка його їсть.

Узимку, коли випаде сніг, Ніколаїч приїде на дачу. Ми сядемо за стіл, а я нагодую його польськими. Ми зап'ємо їх горілкою, і нічого йому не буде.

×