Покоління

Іноді дивлюсь на своє покоління, й різні погані думки мене навідують. Народилися ми в Союзі, добряче потопталася по наших головах колективістська педагогіка. Потім, ще в досить ніжному віці, проїхалися по нас дев'яності, в яких можна було спокійно залишитися назавжди. Після всіх тих експериментів ми не могли не стати тими, ким тепер є — жорстокими, цинічними та дволикими. Людям із мого покоління недостатньо просто кинути каліці-жебраку копієчку. Нам треба достеменно знати, чи він насправді каліка.

Отже, ми однозначно складне покоління. Але є в нас, безперечно, щось добре. Нас важче обвести навколо пальця, а все, що відбувається, ми намагаємось оцінити примруженим оком. Чи не тому серед людей саме мого віку найменше різного роду "послідовників" і "фанатів". Так мені хочеться думати.

Без докорів сумління носять червоні футболки з написом "СССР"

Коли дивлюся на людей молодших, які не пройшли через травматологічне відділення пізнього совдепу, з жахом помічаю одну річ: вони легко заковтують наживки, збиваються в натовп та легко вірять проводирям і фюрерам. У них немає тоталітарного щеплення, тому тікають в розплановану іншими людьми несвободу невимушено та добровільно. Від відповідальності й самостійних рішень насамперед.

Один політик якось сказав, що от ми, мовляв, нарешті, заживемо щасливо, коли підуть на вибори діти, народжені в незалежній Україні. Але вже сьогодні я не бачу підстав для оптимізму. Люди, які прийшли після нас, без докорів сумління носять червоні футболки з написом "СССР" і переповідають батьківські байки про стабільність і ковбасу за 2.20 не гірше за своїх дідусів. Боюся, всі надії на сорокарічне блукання пустелею в нашому випадку — лише гарна легенда. Бо невільники здебільшого народжують подібних до себе.

Дуже цікаво, кого ж насправді народжуємо ми? Хай уже краще, думаю я, будуть вони цинічними і дволикими, але вільними.