Похорон Брежнєва

У день похорону Брежнєва наша вчителька Серафима Георгіївна зібрала весь клас у школі й повела додому дивитися трансляцію.

Її нетипово велика для радянських часів квартира повнилась цікавинками та екзотикою. Другокласники розбрелися по всіх кімнатах дивитися на порцелянових слоників, чеканку з царицею Тамарою і єврейські семисвічники. Хтось знайшов величезне збільшувальне скло від танкового прицілу. Хтось — підшивку східнонімецького журналу про моду.

Один із нас — Яша — ходив навколо чорного рояля у спеціальній кімнаті. Вчителька забороняла наближатися йому до інструмента, але це не допомагало — Яшу якимось магнітом тягнуло.

І ось почалася трансляція з усіма жалобними ритуалами. Дружина Брежнєва, заламуючи руки, вся лине до труни, яку мають опустити в землю. Її опускають — і раптом на всю квартиру, з кімнати, де стоїть чорний рояль, лунає глухий і водночас дзвінкий звук. Ми перелякано перезираємось. Труна. Це впала труна з тілом Брежнєва в могилу. Але це сталося не там, у Москві. А тут, у сусідній кімнаті.

Ми нажахано дивимось на вчительку, яка пронизливо кричить: "Яша!" — і вибігає до кімнати з роялем. Ми біжимо за нею і бачимо таку сцену. Стоїть блідий і переляканий Яша перед роялем і каже: "Серафима Георгиевна, это не я. Оно само".

Поки ми всім класом опускали труну з Брежнєвим, Яша вислизнув до кімнати з роялем і випадково зачепив велику накривку. Не ту, куди ноти ставлять, а оту найбільшу, над струнами й черевом інструмента.

Ну, і зайве казати, що всі ми не почули Звук Тієї Миті. Звук, про який ходитимуть чутки і легенди. Що труна перевернулася і з неї вивалилося тіло. Що дружина Брежнєва кинула щось туди. Що це вибухнула якась бомба… Ні. Ми про це довідалися згодом. А чули ми, як з усієї сили на рояль із тілом небіжчика гепнулася велика чорна накривка.

Яші за це нічого не було. Тепер він — актор і живе в Ізраїлі.