Коли мені важко, я згадую одну легенду, бозна-ким мені розказану.
Спекотного серпня 1968 року до Праги ввійшли радянські війська. Горді й незламні пражани наїжачилися по своїх пивбарах і тихо ненавидять окупантів. І ось до одного такого закладу наважується зайти радянський солдат. Хлопчина в танкістському шоломі заходить у принишклий, але наелектризований бар. Підходить до барної стійки і каже: "Одно пиво, пожалуйста". Бармен без звуку наливає кухоль пива і ставить його перед танкістом. Той випиває одним махом, дякує кивком голови і прямує до виходу. За всім цим спостерігають нервові пражани, аж раптом одному з них уривається терпець і він вирішує героїчним зойком увійти до історії:
— Да здравствует свободная Чехословакия! — кричить він мовою окупанта і на кілька секунд у барі западає ще більш нервова тиша.
Да здравствует свободная Чехословакия!
Молодий танкіст зупиняється, обводить поглядом залу, яка вже готова і в Сибір за свою свободу, і на розстріл, знімає шолом і англійською, сильно розтягуючи голосні звуки, промовляє:
— Хай живе вільна Естонія!
Я завжди уявляв, наскільки сильне полегшення мали відчути ці чеські пиворізи. Уявляв білоголового естонського хлопця, якого невідомо навіщо погнали наводити лад у чужу країну. І думав, що на його місці міг би опинитися українець, який так само гордо сказав би цим людям, наприклад, "Слава Україні!" Однак чомусь в естонця віриться більше. Навіть тому, що сьогодні естонець із чехом живуть в одному просторі, в який уже ніколи не прийде непроханий танкіст. А українець хіба що здатен зіграти роль чеха зразка 1968 року. Найгірше, однак, що в українському пивбарі може опинитися чужий танкіст, якого навіть ніхто не помітить.
4 
35413
Коментарі
12