Про походження слід пам'ятати. От я, приміром, людина простого роду. У моїй родині у всіх видимих колінах, здається, тільки один прадід значився службовцем. Але він був цілковито неблагонадійний. До того ж католик і поляк. За це він і потрапив у сталінську м'ясорубку. Решта всі — гречкосії. Включно з іще однією польською прабабусею. Хоч її й не розстріляли, але й вона була непроста — ворожила, віск зливала, лікувала травами.

Іноді деякі свої риси я схильний списувати на просте походження. Звісна річ, це прояв слабкості. Зрештою, якщо зазирнути правді у вічі, я й не міг народитися сильним. Але я перший з усього свого генеалогічного древа виріс у місті.

Я починав шлангувати від череди, щоб подивитися чергову серію фільму про чотирьох танкістів і пса

Тому поїздки до бабусі в село на літні канікули були подією суперечливою. Мені снилися зелені луги й лісові суниці. Я марив пасти худобу, кидати вилами сіно та кататися на конях. Весь навчальний рік був щемкою підготовкою до солодкої ідилії в яблуневому садку — між соковитими папіровками і першими твердими антонівками. Два місяці городський хлопчик міг спати під іконами і топтати босими ногами землю жилавих предків.

Однак, коли я приїздив туди, то замість раю отримував трудовий табір. Увесь селянський побут перекреслював романтику. Я починав шлангувати від череди, щоб подивитися чергову серію фільму про чотирьох танкістів і пса. Іще часто "хворів" і травмувався. Ба більше, я іноді деморалізував селянських дітей своїми городськими витребеньками.

А одного разу ми приїхали до бабусі всією сім'єю. Із татом і братом займалися оздоровчим бігом. І першого ж ранку вирішили не запускати форму. Прокинулися о шостій і побігли до демчинської посадки.

Коли повернулися, на ґанку на нас уже чекала бабуся. Вона посміхалася. Так посміхаються, коли хочуть приховати сором і неславу. Вона промовила тоді просту фразу, яка в наших головах пролунала громом:

— Хлопці, не бігайте тут більше. Я не зможу людям в очі дивитися.

Промовила і пішла давати свині.

×