З Анатолієм Карпуком познайомилася влітку торік, коли літала відпочивати в Барселону. На день заїхала на екскурсію в містечко Жирона. З групою туристів ходила тамтешніми крамницями. Анатолій підійшов, коли почув рідну мову.

- Пані, ви є із Західної України?

Півгодини розпитував про батьківщину.

Анатолій переїхав до Жирони вісім років тому. Працює водієм на одному з м'ясних комбінатів.

- За два роки тут облаштувався. Потім моя Валя з Вітькою і Стасіком переїхали. На Франківщині ще мама з татом живуть. Мабуть, в Україну поїду, коли прийдеться когось із них ховати.

Навіть повії протестувати виходять

Жінка у ресторані працює. Щовечора приносить равликів, равіолі, кекси з горішками. Дітей у школу іспанську віддав. Освіта й медицина для всіх безкоштовні. Ще років зо два попрацюю, купимо квартиру. Поки що живемо на зйомній.

Я себе вже в Україні не уявляю. Тут інший рівень життя. Взуття чистити не треба, бо тротуари щоранку миють. Моя жінка п'є воду з-під крана. Забула, що в неї колись язва була. Ми тут - емігранти, але до нас поваги від влади більше, ніж в Україні - до українців.

У квітні Анатолій знаходить мене у Facebook: "Привіт. То Толік із Жирони". Скаржиться, що дружину скоротили з ресторану. А він замість 2 тисяч євро отримує півтори. "Іспанію накрила криза. Навіть повії протестувати виходять, бо уряд хоче заборонити вуличну проституцію. Шість мільйонів людей не можуть знайти роботи. Уряд скоротив витрати на медицину й освіту. З наступного року доведеться платити за школу. А у вас в Україні, мабуть, стабільно все погано?" - запитує.

Пишу: "Ціни майже на все виросли, пенсії чорнобильцям зменшили, зарплати такі ж, як до кризи 2008-го. Але ніхто не протестує. Мабуть, усіх все влаштовує".

×