22 лютого у Луцьку ховають Максима Гринчишина. Він загинув від кулі снайпера поблизу Авдіївки. Провести його в останню путь прийшли тисячі лучан. Через похоронну процесію перекрили центр міста.

– Катюха, начинайте без меня. Тут дорогу перекрыли. Какой-то крестный ход. Мне еще две остановки петлять. Оставьте мне немного шампанского! – кричить у мобільний блондинка на шпильках.

Намагається обігнати похоронну процесію. На рингтоні її мобільного лунає пісня російської співачки Валерії.

– Котик, так что тебе завтра подарить? Носки или трусы? Видела красивые боксерки с американским флагом! – кричить вона у слухавку. – Как это не надо? Завтра 23 февраля. Мой защитник не должен остаться без подарка. Кстати, вечер у меня сегодня занят. Бегу на дискотеку.

За 10 хв білявка заскакує у ресторан.

– Як дістали люди, що живуть у паралельному світі, – каже волонтер Володя. Він три роки возить на Донбас продукти і спорядження для військових. – Війною переймається третина населення. Решті начхати, що хтось їх захищає і віддає за них життя.

Два тижні тому Володя повернувся з Авдіївки.

– У нас люди останні гроші віддають, щоб купити консерви чи крупи для постраждалих. А там жінки приходять і кашу брати не хочуть. Тільки олію і тушонку давай. За півгодини тих самих бачу на ринку. Продуктові пакети, які ми роздали, міняють на пляшку горілки. І бізнес до війни прилаштувався. Знайомий замість весільного салону в центрі міста відкрив ритуальний магазин. Каже, справи пішли вгору.

×