На паркані біля залізничного вокзалу у Вишневому балончиком хтось написав: "Бандера і Шухевич – герої України". Як напис з'явився у містечку під Києвом, здогадатися неважко. Поряд кінцева зупинка чотирьох маршруток. На них водіями працюють чоловіки із Західної України.

Сідаю у салон до одного з них 2 квітня, коли в Києві опозиція збирає мітинг, щоб домогтися виборів столичного мера. Водію телефонує товариш зі Львова.

– Мітя, який мітинг? У мене вісім рейсів на Київ і назад. А мені хіба не пох…, який мер буде в Києві? Мене наш львівський Садовий цілком влаштовує. А скільки там платять? Нічого не дають? Так чого я піду? Від Попова моє життя не залежить, – говорить водій, який ще два тижні тому матюкав Попова за нечищені дороги та ями.

Таких, як наш водій, повна маршрутка. На мітинг до Верховної Ради ніхто не поспішає, бо у Вишневому – свій міський голова. Мабуть, тому Київ не спішить на акції протесту, бо в людей, які приїхали сюди на заробітки, у рідному місті чи селищі є своя адміністрація.

А скільки платять? Нічого не дають?

На мітинг виходять кілька тисяч людей. Цього ж дня ввечері святкуємо день народження похресниці.

– Можна зробити продажну революцію, якщо людям платити за участь у вуличних акціях, – каже кум Олексій після третього тосту. – Або навпаки – забрати гроші, щоб спровокувати народний бум.

Цікавлюся, чого він не був на мітингу. Квартплата вдвічі зросла ще півроку тому, наприкінці березня отримав зарплату тільки за січень, через вибоїни на Севастопольській площі двічі за зиму міняв колеса. А його дружина Таня три місяці не може отримати декретні гроші за другу дитину, бо жек перестав видавати довідки про склад сім'ї.

Кум пояснює: нема з ким іти на революцію.

– Нема на них Тимошенко, – каже Таня.

– Ні, на цих хлопців Бандеру треба, – переконаний кум.

×