У бабусі на ринку купую 100-грамовий пучок цибулі за 10 грн. Вона щулиться від холоду. Порепані руки, земля під нігтями. За мною вишиковується черга мам із візочками.

Зупиняюся через прилавок, щоб купити овочі у фермера. Знаємося не один рік. Він сердиться, що цибулю взяла не в нього:

– І де це ти вже накупляла?

– У бабці з села. Он та, що стоїть за вами. Домашнього захотілося.

– Звідки ти взяла, що вона – з села? Перекупщиця. Живе на сусідній вулиці. У мене вранці 3 кілограми цибулі взяла по 30 гривень, а тепер продає по 100.

Додому йду сердита, бо обдурена. На мобільний телефонує кума. Запрошує на новосілля. Зняли квартиру в новому районі – близько до роботи й школи.

– Власниця – бабуся з Дарниці. Дуже приємна жінка. Здає квартиру сина, доки той на заробітках. Удома чистота. Духовка електрична. У ванні – бойлер. 5 тисяч на місяць. Де ще знайти таку халяву? До метро кілька хвилин пішки. Тільки Кості, як завжди, аура не сподобалася. Спитав у бабці: "Чи у вашій квартирі ніхто не вмер?"

Наступного вечора – знову дзвінок від Оксани.

– Пустиш переночувати? – питає крізь сльози. – Бабця липовою виявилась. А ми їй довірилися. Навіть документи на квартиру не спитали. Речі перевезли. А півгодини тому власник у двері постукав. Каже, квартиру здав на дві доби. Ми ж бабі за два місяці заплатили.

×