Якщо пріоритетів і основного напрямку руху немає, не буде і прогресу

Зеленський править так само, як вів виборчу кампанію: купа хаотичних різнопланових рухів, щоб сподобається всім. Щоб кожен знайшов у цих суперечливих кадрових призначеннях, ініціативах та указах хоч щось своє. Близьке і наболіле. Те, чому точно будеш радий. Тоді негатив від інших рішень забувається. Залишається тільки позитив.

Саме тому однією рукою він призначає в Кабмін Милованова і Маркарову, а іншою обіймає в президентському кабінеті Коломойського. Звільняє заручників, але віддає ключового свідка по малайзійському Боїнгу. Відкриває ринок землі, але тисне на ФОПи. Несе квіти Небесній Сотні, але хоче переглянути закон про українську мову.

Чим небезпечна така політика? Якщо пріоритетів і основного напрямку руху немає, не буде і прогресу. Задовольнити бажання всіх соціальних груп неможливо в принципі. Ресурси України не безрозмірні і досить мізерні. Рано чи пізно настане момент, коли для того, щоб комусь щось дати, доведеться у когось щось забрати. Це загрожує нестабільністю.

І якщо звичайним людям і законослухняному бізнесу нестабільність не дуже подобається, то для людей, на кшталт Коломойського, це рідна стихія. Коли у тебе є гроші, вплив, баришівські суди, сотні адвокатів і приватна армія, нестабільність дає можливості. Отримати цінні активи за 5 копійок. Забрати бізнес за борги. Укласти контракт на поставку вугілля за ціною Роттердам плюс два плюси. Коломойський зараз має неприпустимо великий вплив на країну. Його можна порівняти хіба що з впливом Ахметова при ранньому Януковичі. І ми всі пам'ятаємо, чим це все тоді закінчилося.

Оригінал