Ніколи не чув романтичнішої назви, аніж вулиця Зірниця в селі Лісовому на Черкащині. Там живе мій 89-річний тесть.

— Юра, батькові важко ходити, — телефонує в липні дружина. — У червні лили дощі й змили пісок із дороги. Залишилося лише гостре каміння. Подзвони до сільського голови. Нехай щось зробить. Він же з тобою в школі вчився.

— Ох, де ж грошей на все взяти? — зітхає Мишко. — Бюджет куций. Хіба за кілька років.

Згадую іншу історію. Депутати міської ради Корсуня на Черкащині не могли знайти грошей на ремонт вулиці Кулішенка. Уродженець району був льотчиком і воював з Японією на боці Китаю. Загинув 1939 року. Його бомбардувальник упав у річку Янцзи.

— А ви знаєте, скільки Китай має грошей? — уголос подумав хтось.

За кілька днів знайшли посольство Китаю. У Піднебесній думали рік, але несподівано дали гроші на 4-метровий пам'ятник.

— Поставимо монумент на березі Мартанського ставка, бо Кулішенко помер у воді. До ставка треба буде їхати вулицею Кулішенка. То, може, китайці її й відремонтують, — міркували депутати.

Коли справа вийшла на фінішну пряму, прочитали проект напису, який запропонували китайці: "1908–1939 рр. Герой, який загинув за китайський народ у війні проти японських загарбників".

"Японські загарбники" сподобалися не всім. З'ясували, що у війні з Росією Китай зай­має проросійську позицію, а Японія — проукраїнську. Згадали, як кілька років тому приїздив прес-аташе посольства Японії й посадив у місті алею сакур. Попросили китайців змінити текст.

— Напис узгоджував прем'єр Держради КНР, — почули відповідь.

Доки в Корсуні розриваються між Китаєм і Японією, я їду в Лісове до тестя. Зірницею можу пройти кілька метрів. Каміння справді коле ноги. Звертаю на узбіччя й бреду споришем. Роса мочить туфлі, але я щасливий. Тішуся, що Мишко Мельниченко досі не здогадався висадити сакури, постелити асфальт і перейменувати Зірницю на вулицю адмірала Ямамото.

×