Українська мова - це потужна зброя. Вона має звучати з уст шляхетної інтелігенції, сучасних лицарів, байкерів, рокерів, сексуальних моднявих дівчат. Якщо всі сфери, від дитячих мультиків до дорослої порнухи, заповнимо українською, тоді ми переможемо, вважає музикант і художник Юрій Журавель.

Як і більшість радянських українців, я жив у кацапомовній сім'ї. Хоча тато в мене з Волині, з села Запруддя, яке надихнуло Лесю Українку на "Лісову пісню". Але від самого мого народження родина спілкувалася російською. Тому що батько мій був військовий. Ми їздили з міста до міста. До Рівного переїхав в останньому класі школи. До того міняв школи, як шкарпетки. Здебільшого то були російськомовні школи або російськомовні класи.

Українську мову вперше почув від 3-річної дівчинки. Сказав: "Мама, смотри, эта девочка разговаривает, как бабушка!" Мені здавалося, що це не мова, а якийсь просто лоховський і смішний сільський говір. А інтелігентною сприймалася російська. Бо то була мова тодішнього телевізора, попси і фільмів.

Підручник із української називався у школі "Українська мова", а з російської - "Родная речь".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Суд відкинув претензії щодо мовного закону - його підпишуть

Навіть школярем хотів написати відмову від вивчення української мови. Однак батьки і моя класна керівниця Ціпотун Ніна Микифорівна не дозволили. Завдяки їй і батькам моя відмова від української мови не пройшла. Вони мені сказали: "Якщо напишеш відмову, ми навіть російською розмовляти з тобою не будемо".

А зараз розумію, що українська мова - це потужна зброя. Вона має звучати з уст шляхетної інтелігенції, сучасних лицарів, байкерів, рокерів, сексуальних моднявих дівчат. Якщо всі сфери, від мультиків до порнухи, заповнимо українською, тоді ми переможемо.

Інтерв'ю з Юрієм Журавлем читайте у свіжому номері журналу "Країна".

×