Часто згадую одну дитячу історію, пов'язану з літнім відпочинком у бабці в селі. Мала тоді двох подруг — рудоволосу Аню та чорняву Юлю.
Якось бігали навколо хати серед господарства — курей, свиней, качок. Грали у шпигунок — вигадували місії та із захопленням виконували їх. Було, що й вилазили на горище, уявляючи, що то висока гора. На гілці величезного горіха була наша "база".
Тоді грудка сухої землі запросто заміняла "жучок із підслушкою". Я була головною і всіх вела за собою. За хатою, біля обори зі свинями, була купа перегною. Від палючого сонця верхній шар узявся товстою кіркою, і я думала, що він витримає нас.
— Шпигунки, за мною! Це річка, і нам потрібно перебігти по мосту, — ступила на перегній і в мить провалилась у свинячі відходи по коліна.
Дівчата сміялися та тягнули мене за руки, а я голосно плакала.
— Не реви. Це не до грошей! — сказала старша сестра і допомогла вилізти.
Сміюся, коли згадую цю історію. А тоді для мене це була трагедія. І найбільше я боялася, що про це дізнаються інші та переказуватимуть усе з насмішкою.
2 
Коментарі