Що робити із зарплатами міністрів і депутатів

Насправді все дуже просто. Треба дивитися від обсягу, який отримує найнижча ланка. І застосовувати розумний коефіцієнт. Наприклад, не більше 10. Якщо спеціаліст початкового рівня отримує 7500, то для міністра — 75 тисяч.

Функція зарплати для міністра не є тим, чим є зарплата для працівника комерційної компанії. Апріорі державна топслужба вважається питанням престижу, служінню країні, аніж просто заробити гроші. Тут не мусить працювати принцип: що більша зарплата, то кращого спеціаліста знаходимо. Кращий міністр, по ідеї, має сам прийти. Оскільки він хоче реалізуватися як державний діяч - на певному етапі життя послужити країні.

Якщо вірити цифрам зарплат заступників міністрів, які гуляють інтернетом, то це дуже великі кошти.

Звісно, плата не мусить бути якоюсь нульовою. Чи такою, якою була у народних депутатів, міністрів 2014-го — в районі 5 тисяч.

Зарплата має покривати поточні видатки людини середнього класу. Але не більше того. З огляду на теперішню соціально-економічну ситуацію.

Має бути окремий орган. Щоб не Верховна Рада чи міністри самі собі призначали зарплати і премії. Такий орган визначав би винагороду всім державним діячам. Це зняло би з них велику частину політичної відповідальності, корупційні питання.

Чи не має конфлікту інтересів, коли команда Міністерства економіки сама собі призначає зарплату? Навіть якщо вони, можливо, і гарно працюють.

Є поняття upper middle class — вищий середній клас. Компанії, які досліджують ринок, займаються персоналом приблизно знають, що таке хороший рівень зарплати в Україні. Спеціально замовляють у соціологів. Такі готові дані можна взяти. І на їхній базі зробити "споживчий кошик" представника вищого прошарку середнього класу. Із цього мати різні коефіцієнти для різних посад.

Якщо людина пропрацювала рік, це нормально. Якраз є заохоченням того, що людина постійно зайнята на своїй посаді.

Якщо ж чиновники просто понавиписували на себе премії, бо були невикористані фонди. Навіть хтось ледь не відкрито виправдовувався: "Кошти залишилися, вони ж пропадуть". То це вже корупція.

По-перше, чиновників треба якомога далі усунути від визначення собі зарплат. Щоб була окрема відповідальна політична особа. Яка сидітиме у державній службі і затверджуватиме оці всі зарплати.

По-друге, система окладів-премій має бути прозоріша. Премії не повинні перевищувати 50 відсотків зарплати. Бо зараз вони фактично не обмежені. Можна у тричі більше отримати. Відбувається обман суспільства.

Українці за час радянського соціалізму звикли, щоб за них все вирішували. Щоб хтось їм захищав права. Часто до мене з великою претензією звертаються люди: "Ви ж там громадськість, можете робити те то, те то". Це завжди засмучує. Люди не розуміють, що їм вже ніхто не винен, що вони відповідальні за свою долю.

Звісно, зарплати на нижчому і середньому рівнях треба піднімати. Вони не повинні бути такими, як зараз. Топпосади компенсуються престижністю роботи, можливістю там реалізуватися. Якраз великий кадровий голод на нижчому рівні. І це найбільша проблема.

І те, що зараз все начальство призначає собі такі зарплати, це ще погіршує ситуацію. Морально дестимулює нижню ланку хоч якось працювати.

Є середній рівень зарплат. Із його визначенням в Україні є деякі проблеми, бо тіньова економіка — це 50 відсотків реальної, офіційної. Можна подивитися на країни Західної Європи, розвинуті. На коефіцієнти — скільки там отримує парламентарій по відношенню до середньої, мінімальної. Скільки решта посадовців.

Щоб спеціальний орган, дивлячись на досвід інших країн, формував загальнодержавну політику — от, ми придумали таку математичну модель. Якщо піднімається реальна мінімалка, тоді народні депутати і решта високопосадовців починають отримувати більше. Піднімається середня зарплата — так само.

Тоді в суспільства не виникатимуть запитання: чому так багато платять.

Ви стали краще жити, тому й чиновники від цього якусь долю отримали.