На Центральному залізничному вокзалі станції "Київ-Пасажирський" відкрили зал очікування для військових. Його переобладнали із депутатської зали. Якщо стояти обличчям до вокзалу, то вхід до зали праворуч, одразу біля підземного переходу до платформ. Обабіч дверей у високих бронзових вазах ростуть фіолетові хризантеми.

 

"Працюємо цілодобово. Нас на зміні двоє, через 12 годин міняємось. День, ніч на роботі - два дні вдома. Для контролю перебування військових записуємо в журнал їхні прізвище й ім'я, номер посвідчення, час відправлення та номер потяга. Якщо без квитка, то це також зазначаємо. Речі до камери схову забираємо під підпис і видаємо особистий номерок", - каже чергова по залу працівниця Укрзалізниці Аліна Куліш.

 

Працює на вокзалі 10 років. Досі була черговою у залі для людей із інвалідністю та кімнаті для дітей. Іноді працювала у "довідці".

"Там також було багато військових, дехто на колясках. Ми іноді супровід їм організовували. Бувало, що треба було самим зустріти, провести, по-всякому. Я вже про це все знаю. І дуже люблю цю роботу".

У двох великих кімнатах стоять 8 диванів і 20 дерев'яних крісел.

 

На стіні висить великий державний стяг, є стійка з різними напоями та перекусами, на кшталт печива, фруктів, канапок.

 

Звідси є двері до кімнати-їдальні, туалетів. Через їдальню можна пройти до душової та приміщення з дошкою для прасування та пральною машинкою.

 

У їдальні - холодильник, стилізований під дерев'яну однодверну шафу зеленого кольору. Поруч на тумбі - сучасна чорна мікрохвильовка.

 

"Навіть не скажеш, що то холодильник, правда? Видно, що для депутатів робилось", - каже волонтерка організації "Крила надії" Лариса Жуковська.

До 30 травня цьогоріч на вокзалі існувала зала для військових, обладнана волонтерами та фондом "Чисте небо". Жінка ходила туди щовихідні від початку створення рівно 3 роки тому - на Покрову 2015-го.

"Все, що було у попередній залі, купили волонтери чи принесли люди. Мали дві мікрохвильовки, два холодильники, мультиварки.

Іноді самі готували, але нам заборонили, бо запахи йшли, а народ сходився слюнами. Дівчата ж цілодобово борщі-каші варили. З часом стало бракувати волонтерів, тому іноді на ніч закривали пункт, іноді - на денні зміни. Навесні вирішили, що той проект себе віджив. Але деякі волонтери з цим не погодились і от ми тепер тут допомагаємо. Умови суперські, просторо, свіжо. Перевага, що на першому поверсі: близько до метро, поруч перехід до перонів, на перекур зручніше вийти. І хлопцям на колясках сюди зручніше добиратися.

Ми з дівчатами від вокзалу працюємо у тандемі, на нас, волонтерках, комунікації.

Хотілося б, аби хлопці могли тут заночувати за потреби у нормальних умовах, не сидячи. На попередньому пункті, окрім усього, мали декілька розкладачок. У 2015-16-х, коли були хвилі мобілізації, то хлопці іноді покотом під вікнами на каріматах у спальниках спали. Іноді по 300 людей проходило за день. Там були і "домовята", що по тижню жили. Тут такого не буде. Тут можна лише за наявності залізничного квитка. Але ніби домовились, що можна буде і з автобусним", - додає жінка.

У залі завжди є охоронець.

 

Рушниками, мильними засобами, туалетним папером, частково кавою, чаєм, паперовими склянками та тарілками цей пункт забезпечує вокзал. Мікрохвильова піч і пральна машина також їхні.

Окремо є кімната для бібліотеки. У серванті під склом на 6 поличках виставлені кількадесят книжок. Здебільшого, це сучасна українська військова література.

 

"Книжки нам ветеран АТО Андрій Хоманчук приніс. Буває, автори самі заходять і залишають твори. От Костянтин Машовець свої "Діалоги з нулів" підписав, його дружина у нас волонтерить. Скоро, до речі, презентація другої частини. Поки не просимо людей нести літературу. На попередній пункт бувало нанесуть "на тобі, небоже, що мені негоже", а ми сиди і перебирай", - розповідає Лариса.

 

"Поїзд знаходиться на другій колії, нумерація з західної сторони вокзалу", "Шановні пасажири, продовжується посадка", "Увага пасажири! Денний швидкісний потяг", - це тут чути звідусіль, у які кімнату не зайди. Чути голосно і з гулом. Кажуть, що це вже тихіше, на початках було ще гучніше.

"Матюгальник цей нещодавно повісили. Там на попередньому пункті теж він був, але не так голосно. А в багатьох же голови болять, хочеться тиші. Було б добре, якби повісили електронне табло. Аби військові без проблем все бачили. Бо воно мало того, що голосно, то ще й якось не дуже розбірливо, що навіть як захочеш, то не зорієнтуєшся, де твій поїзд і куди йти", - говорить волонтерка.

"Там книжку принесли нам до бібліотеки", - підходить до Лариси Аліна.

"Сьогодні у мене день подарунків. Зранку хлопці з ветеранської волинської футбольної команди Yes залишили магніти", - посміхається Лариса.

Поруч біля дерев'яних крісел у великому армійському наплечнику щось шукає якийсь чоловік.

"Ух ти, ви автор? Так не піде. Фотографуватися з автором треба!" - каже волонтерка.

"У мене є фішка - абнімашки з розгону. І якщо нещиро або не достатній розгон, повторюватимемо", - відповідає він.

"Давайте на фоні стягу!".

 

Віталій Запека - автор антивоєнного роману "Цуцик".

"Їду зі Щастя з фестивалю "З країни в Україну". Приїхав на День захисника і також показати цій зеленій владі, чого ми варті та що фіг дозволимо капітулювати. На мою думку, більше, ніж солдати, ніхто не ненавидить війну", - каже чоловік.

Віталій воював у добровольчому батальйоні "Полтава" від початку 2015-го до 2018 року. У мирному житті він фотохудожник. Мав фотоапарат і на війні, зробив понад 10 тис. світлин. Із трьох об'єктивів обстановку і напруження витримав лише один.

"Книга нагадує, що війна - це трагедія. І хтось у ній підіймається високо, а хтось вляпується в багнюку. Книга розповідає про реальні події, що відбувалися у секторі А, від імені собачки-дворняжки. Присвячується собакам, з якими ми несли службу, їхніх імен у передмові майже 200.

Зараз мені 52 роки, у 47 в армію вже не хотіли брати, а в добровольці була черга. Тому на фронт потрапив корупційним чином. Психологу доручили мене завалити на тестах, а їй таку фотосесію зробив! Знаю, що в тестах було кілька помилок. Але коли прийшов і начальник штабу запитав, як там у мене з тестами, психолог відповіла: "Ви не повірите, але краще за нього у нас їх ще ніхто ніколи не здавав".

"Доброго дня!" - вітаються двоє військових. Приїхали з Миколаєва на акцію "Вимога нації - ні капітуляції". Обом за 50, на грудях мають по декілька медалей. Усі вони отримані за участь у російсько-українській війні. Мають час до початку маршу, зайшли підзарядити телефони.

 

 

Поруч із диванами стоять стійки з розетками, є Wi-Fi.

 

Окрему кімнату виділили під камеру схову, її закривають на ключ. Чергова записує, хто здає речі та дає номерок. Зберігання безкоштовне.

 

Під стіною в центральній кімнаті зали розташована барна стійка. Тут на пластикових тарілках лежать порізані лимони, яблука, печиво, цукерки, пиріжки. Поруч стоять холодильник із прозорою дверцею і кулер з питною водою. На стільці - півторалітрова пляшка з-під мінералки з кількома купюрами. Туди кидають гроші охочі допомогти волонтерам.

 

"Є кавова машина, електрочайник, термопот. Це такий чайник із термосом, щоб вода завжди теплою була. Робимо чай, три в одному, каву заварну чи розчинну", - каже працівниця вокзалу Леся Буднік, поки викладає на тарілку пиріжки з м'ясом.

"То вже другий захід, першу порцію раз-два з'їли, он ще є з картоплею. Хлопці сумують за домашнім, тому завше, перш за все, воно розлітається. Лариса часто шарлотку приносить, то спочатку її розбирають, а потім якесь печиво".

 

"Дуже добрі пиріжки!" - каже і посміхається парамедик "Ірокєз". В одній руці тримає каву, в іншій - булку. Йому 26, служить у Збройних силах. Знайомий із волонтерами ще зі "старої" зали очікування для військових.

 

Пиріжки з м'ясом і з картоплею зі шкварками на пункт зранку принесла киянка Наталія Шашкова. Зараз жінка допомагає "Швейній сотні" - шиє утеплені фліски для військових. Вони зі спеціальної тканини, що не горить, її замовляють в Америці. Раніше волонтерила на попередньому пункті для військових, що розташовувався на другому поверсі київського залізничного вокзалу.

"Зранку привітала одного пацана зі святом і пішла на вокзал. Приходжу - бачу лице знайоме, а звідки - не пам'ятаю. Він каже: "Я у вас на пункті був". Кажу: "Точно! Ірокєз!". Я ж тебе сьогодні вітала", - сміється Лариса Жуковська.

 

"Хочеться хоч якийсь свій вклад зробити. Ця зала - капля в морі порівняно, що роблять для нас військові, але це найкраще, що ми могли зробити. Поки взагалі жодного разу конфліктів не було. Ходжу, пропоную каву, чай, запитують " скільки це коштуватиме?". Ми пояснюємо, що то все волонтери. Люди допомагають, носять, питають, що треба купити. Сьогодні хлопчик прийшов років 13 у вишиванці, приніс великий пакет кави", - продовжує Леся.

Наймолодшій волонтерці зали 9 місяців, її звати Маруся. Волонтерством почала займатись, ще перебуваючи у матері в животі.

 

"Я вночі тільки там і чергувала, бо вдень на роботі була. Як вагітна була, то ще в госпіталь ходила. Потом стало важко, то перестала. У нас на тому пункті багато всього хорошого ставалось. Була якось вечеря при свічах. Один військовий каже: "У вас тут так гарно, не вистачає лише свічок". Дана знайшла свічки, Іра з ним сиділа, як у ресторані", - пригадує матір дівчини Марина Іванченко.

"А молоко є у вас?" - до стійки підійшли молоді хлопець із дівчиною.

"Вибачте, на жаль, немає молока", - каже Леся.

"Ні, ми в тому значенні, щоб купить", - говорить дівчина.

"Вершки чи молоко часто просять. У нас є холодильник, тільки молоко, будь ласка, беріть таке, щоб пригодніше було".

За годину пара принесла пастеризоване молоко та вершки.

Допомагають волонтерам тут не лише дорослі. Діти приносять малюнки, листівки. Їх розкладають на журнальних столиках. Поруч лежать друковані інструкції та плетені для військових браслети зі стрічок.

 

×